Єреміярозділ 48

1Про Моаба так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Горе Неву-місту! воно спустошене буде; соромом окритий Киріятярим і звойований; та й Мизгав покриєсь стидом і в нїщо його обернуть. Замок високий обернено в посьміх!

2Слава Моабова зникне навіки; Гесбону недолю готують: нумо, витратьмо його зміж народів! Та й ти, Мадмено, погибнеш; меч ійде за тобою.

3Чути крик і з Оронаїму, і тут валять-опустошують страшно!

4Стерто на порох Моаб, дїти його заридали.

5Від підходячих у гору в Лухит голосний плач роздається, від спускаючихся в низ із Оронаїму зачуває ворог риданнє по спустошенню.

6Утїкайте, рятуйте життє, наге, мізерне як та деревина серед пустинї.

7Ти вповав на вироби рук твоїх, на твої достатки; за те ж пійдеш в неволю, ти самий, й бовван твій Хамос разом із своїми сьвященниками та князями своїми.

8Прийде пустошник на кожний ваш город, й нї одно місто не остане цїле; погибне долина, спустїє поділлє, як заповів Господь.

9Дайте Моабові крила навтеки летїти; бо в городах його буде безлюддє, нїкому буде в них проживати!

10Проклят, хто справу Господню справляв би байдужно, проклят, хто спиняв би меча його, кров проливати!

11Змалку жив Моаб у супокою, седїв на гущі своїй і не переливано його з посудини в другу посудину, його в неволю не займано зроду; тим то зоставався в йому й смак його, та й запах його не змінявся.

12От же, говорить Господь, надходить час, що я пришлю до його переливачів, а вони переллють його, й опорожнять посуд його й глеки його порозбивають.

13І окриється соромом Моаб задля Хамоса, як окрився стидом дом Ізраїля задля Бетеля, — надїї своєї.

14Що ви говорите: Ми хоробрі мужі, силачі до війни?

15Нї! Моаб, наче вже опустошений, міста його, як би вже горіли, а вибрані молодики ваші, мов би на заріз пійшли, говорить Царь, — Господь Саваот імя його.

16О, близька погибель Моабова, сквапно надходять злиднї його.

17Пожальтесь його, всї його сусїди, й усї, що знаєте імя його, заголосїте: Як се зломилось жезло сили, палиця слави!

18Ізійди вниз із висоти величі і сядь на місцї спраги, дочко-осаднице Дибону, вже бо наступає пустошник Моабу, й порозвалює твердинї твої.

19Стань при дорозї, сусїдко-осаднице Ароерська, питай у тих, що, втїкаючи, шукають рятунку: Що таке сталось?

20(а почуєш:) Осоромлений, Моаб, бо вже звойований; плачте, ридайте, вістїте в Арнонї, що Моаб — пустиня;

21Що прийшов суд на рівнини, на Халон і на Яазу й на Мофат,

22І на Дибон і на Нево й на Бет-Дивлатаїм,

23І на Каріатаїм, і на Бет-Гамул і на Бет-Маон,

24І на Керіот і на Восор та й на всї городи Моабські, як далекі, так і близькі.

25Збито рога Моабові й зломано руку йому, говорить Господь.

26Упоїте до пяна його, пишався бо проти Господа; нехай же валяється Моаб у своїй блювотинї й буде сьміховищем.

27Хиба ж Ізраїль та не був сьміховищем у тебе? Чи то ж його та поймано між злодїями, що ти, було, як заговориш про него, так і похитуєш головою?

28Покидайте ж тепер міста, ви осадники Моабські, та й живіте, мов голуби, що гнїздяться коло ввіходів у печери.

29О, наслухались ми про гордощі Моабові — гордощі без міри, як він високо нїс себе, як пишався, як у гору неслося серце його.

30Знаю я, говорить Господь, буйність його, та вона марна; пусті слова його; не здолїють того вчинити (що говорять).

31Тим то й буду голосити по Моабові, плакати по всьому Моабові, буду зітхати по людях Кирхареських;

32Плакати му по тобі, Севамо виноградня, тим плачем, що й по Язері: паростки твої сягали аж поза море, доходили до озера Язерського; аж се пустошник напав на лїтні плоди твої, на виноград спілий.

33Утихли радощі й веселощі в тім Кармелю, в землї Моабський; я уйму вино в точилах; не будуть уже топтати в них, сьпіваючи; гук воєнний буде чути, а не гомін радісний.

34Од плачу в Есевонї аж до Елеали й до Яаци залунає їх голос і від Сигора до Оронаїму, до третьої Егли; та й води в Нимримі повисихають.

35Вигублю, говорить Господь, у Моаба тих, що приносять жертви на висотах та кадять богам його.

36Тим же то серце моє тужить по Моабі, мов сопілка; стогном сопілки плаче серце моє по осадниках Кирхареських, всї бо багацтва, що вони надбали, поникли без слїду.

37У кожного голова лиса, в кожного борода стрижена, руки подряпані, чересла веретищем окриті,

38Скрізь у Моаба по кришах, майданах сумують-плачуть, я бо розбив Моаба, мов посудину непотрібну, говорить Господь.

39Як же розбито його, — будуть із спожалїннєм говорити; як же Моаб осоромився, подавшись навтеки! і стане Моаб сьміховищем і острахом усїм сусїдам своїм;

40Так бо говорить Господь: Ось він (Навуходонозор) орлом налетить, розпростре свої крила над Моабом:

41Загорне міста, звоює твердинї, а серця в хоробрих Моабіїв стрівожаться в той час, як серце в жінки-породїлї.

42І вигублений буде Моаб ізпроміж народів за те, що згордїв був проти Господа.

43Переляк і яма й сїтї прийдуть на тебе, Моабський осаднику, говорить Господь.

44Хто від ляку втече, впаде в яму; хто вийде з ями, попаде в сїт. Таке бо пошлю на Моаба в годину кари моєї, говорить Господь.

45Наче в тїнї, схороняться у твердинї Есевонській втїкачі втомлені, та з Есевону вийде огонь, поломя з Сигону, й пожере бік Моабу, і тїмє сих людей непокірливих.

46Горе тобі, Моабе! погинув нарід Хамоса; бо сини твої й дочки пійшли в неволю.

47Та колись я поверну Моаба з полону, говорить Господь. Досі суд на Моаба.