День 69 з 90

2 Кор 2:1–5:21

2:1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.

2:2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.

2:3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.

2:4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.

2:5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всїх вас.

2:6 Доволї такому сієї кари від многих.

2:7 Так що напротив лучче простїть і утїште, щоб надто великий сум не пожер такого.

2:8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.

2:9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.

2:10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,

2:11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

2:12 Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено менї двері в Господї,

2:13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

2:14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.

2:15 Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:

2:16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє; та кого на се вистачить?

2:17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.

3:1 Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).

3:2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.

3:3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.

3:4 Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,

3:5 бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,

3:6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.

3:7 Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,

3:8 як же не більше служеннє духа буде в славі?

3:9 Бо коли служеннє осуду — слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.

3:10 Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.

3:11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.

3:12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,

3:13 а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.

3:14 Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.

3:15 Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.

3:16 Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.

3:17 Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.

3:18 Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.

4:1 Тим же то, маючи се служеннє, яко же помилувані, не слабнемо,

4:2 а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, анї хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совістї чоловічій перед Богом.

4:3 Коли ж і закрите благовістє наше, то у погибаючих єсть закрите,

4:4 в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.

4:5 Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.

4:6 Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.

4:7 Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.

4:8 У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї;

4:9 гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;

4:10 всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся.

4:11 Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.

4:12 Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.

4:13 Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,

4:14 знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.

4:15 Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу.

4:16 Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.

4:17 Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,

4:18 нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.

5:1 Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.

5:2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,

5:3 коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись.

5:4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.

5:5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.

5:6 Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:

5:7 (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)

5:8 Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.

5:9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.

5:10 Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.

5:11 Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.

5:12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.

5:13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.

5:14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли;

5:15 і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.

5:16 Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.

5:17 Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.

5:18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення,

5:19 яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.

5:20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.

5:21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.