День 70 з 90
2 Кор 6:1–10:18 · близько 9 хв
6:1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.
6:2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.)
6:3 Нїякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,
6:4 а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах,
6:5 в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,
6:6 в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,
6:7 в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,
6:8 славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;
6:9 яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;
6:10 яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.
6:11 Уста наші відкрились до вас, Коринтяне; серця наші розпросторились.
6:12 Не стїснені ви в нас, а тїснитесь в утробах ваших.
6:13 Такою ж нагородою (кажу вам, як дїтям) розпросторітесь і ви.
6:14 Не ходїть у жадному ярмі з невірними; яке бо товаришуваннє праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою?
6:15 Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним?
6:16 І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде.
6:17 Тим же вийдїть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас,
6:18 і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.
7:1 Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
7:2 Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нїкого не зопсували, нї з кого не здирали.
7:3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
7:4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
7:5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
7:6 Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7:7 не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся.
7:8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.
7:9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
7:10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить.
7:11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.
7:12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
7:13 Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.
7:14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правдї говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
7:15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
7:16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.
8:1 Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським,
8:2 що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх.
8:3 Бо вони по силї — се я сьвідкую — і над силу доброхітні.
8:4 З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спільність) в служенню сьвятим.
8:5 І не, яко ж ми надїялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;
8:6 тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю.
8:7 А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннєм, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували.
8:8 Не повелїваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щиростї вашої любови.
8:9 Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас зʼубожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.
8:10 І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотїти перш почали від торішнього лїта.
8:11 Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотїти, так щоб і скінчили по спромозї.
8:12 Бо коли в кого є охота, то вона приятна по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має.
8:13 (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівнотї:
8:14 в теперешнїй час ваш достаток про їх недостаток, щоб і їх достаток був про ваш недостаток, щоб була рівнота,
8:15 яко ж писано: хто (назбирав) багато, не надто мав, і хто мало, не мав недостатку.
8:16 Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбаннє про вас у серце Титу.
8:17 Бо благаннє таки прийняв, та й, бувши прихильнїщим своєю охотою, вийшов до вас.
8:18 Послали ж ми з ним і брата, котрого похвала в євангелию по всїх церквах.
8:19 Не тільки ж се; а він і вибраний від церков товариш наш з сією благодаттю, що нею служимо на славу самого Господа й на одраду вашу,
8:20 остерегаючись того, щоб хто не дорікав нам достатком сїм, котрим ми служимо,
8:21 промишляючи про добре не тільки перед Богом, та й перед людьми.
8:22 Послали ж з ними брата нашого, про котрого ми допевнились, що він у многому дуже пильний, тепер же він ще пильнїщий, у великій надїї на вас.
8:23 Що до Тита, то він мій товариш і помічник про вас; що до братів наших, вони посланники церков, слава Христова.
8:24 Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.
9:1 Про служеннє ж сьвятим злишнє менї писати вам:
9:2 бо я знаю охоту вашу, котрою про вас хвалюсь Македонянам, що Ахая приготовилась від торішнього лїта, і ваша ревність заохотила многих.
9:3 Післав же я братів, щоб похвала наша, що єсть про вас, не зробилась марна в сьому случаї, щоб, яко ж казав я, ви були готові,
9:4 щоб, як прийдуть зо мною Македоняне та знайдуть вас неготових, ми (щоб не сказати ви) не осоромились, сією сьмілостю хвальби.
9:5 Оце ж надумавсь я, що треба вблагати браттє, нехай попереду пійдуть до вас, і заздалегідь наготовлять сей дар ваш, про котрий наперед звіщено, що він готовий, так як дар, а не як здирство.
9:6 Оце ж: хто сїє скупо, скупо й жати ме; а хто сїє в дарах, в дарах і жати ме.
9:7 Кожен (давай), яко ж постановляє в серцї, не з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог.
9:8 Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим дїлом,
9:9 (яко ж писано: Розсипав, дав убогим; праведність його пробуває по вік.
9:10 Хто ж дає насїннє сїючому, подасть і хлїб на їжу, і намножить насїннє ваше і зростить засїви праведности вашої),
9:11 щоб у всьому збагатились на всяку щирість, котра через нас робить подяку Богу.
9:12 Бо порядкуваннє служення сього не тільки сповняє недостатки сьвятих, а також достаткує многими подяками Богові.
9:13 Дознавши служення сього, прославляють вони Бога за покірне визнаваннє ваше благовістя Христового, і за щирість общення з ними і з усїма,
9:14 і молять ся за вас, прихиляючись до вас задля превеликої благодати Божої в вас.
9:15 Дяка ж Богові за невимовний дар Його.
10:1 Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас;
10:2 благаю ж, щоб, бувши між вами, не бути сьміливим з тією певнотою, якою думаю осьмілитись проти деяких, що думають про нас, нїби ми ходимо по тїлу.
10:3 Бо ходячи в тїлї, не по тїлу воюємо:
10:4 (бо зброя воювання нашого не тїлесна, а сильна Богом на зруйнованнє твердинь,)
10:5 руйнуючи видумки і всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полонь усякий розум на послух Христу,
10:6 і будучи на поготові помститись над усяким непослухом, як сповнить ся ваш послух.
10:7 Хиба ви на лице дивитесь? Коли хто певен у собі, що він Христів, нехай знов по собі думає так, що, як він Христів, так і ми Христові.
10:8 Бо коли б я ще більш хвалив ся властю нашою, що дав нам Господь на збудуваннє, а не на зруйнуваннє ваше, то не осоромив ся б.
10:9 (Та) щоб не здаватись, наче б лякав вас посланнями, —
10:10 бо послання (його) скажуть, важкі і кріпкі, а присутність тїла немочна і слово мизерне, —
10:11 такий нехай се знає, що які ми словом у посланнях, не бувши (між вами), такі ми й дїлом, бувши (між вами).
10:12 Бо не сьміємо прилїчувати або рівняти себе до деяких, що самі себе хвалять; ті, що самі в собі себе міряють і порівнюють самих себе, не розуміють.
10:13 Ми ж не без міри хвалити мемось, а по мірі мірила, що відмірив нам Бог, (яко) міру, щоб досягти і до вас.
10:14 Ми бо не так, як би не досягнувши вас, над міру простираємось; бо аж і до вас досягли благовістєм Христовим.
10:15 Не без міри хвалимось чужою працею, маючи надїю, що, як виросте віра ваша, то звеличимось і ми по мірилу нашому надто,
10:16 щоб і дальше вас благовіствувати, і не хвалитись над тим, що чужим мірилом приготовлене.
10:17 Хто ж хвалить ся, нехай у Господї хвалить ся.
10:18 Бо не той певний, хто сам себе хвалить, а кого Господь похваляє.