День 81 з 90
Тит 2:1–3:15, Флм 1:1–25, Євр 1:1–2:18 · близько 8 хв
2:1 Ти ж говори, що личить здоровій науцї:
2:2 старики щоб були тверезі, чесні, мірні, здорові вірою, любовю, терпіннєм;
2:3 старі жінки так само щоб убирались як годить ся сьвятим, (були) не осудливі, не підневолені великому пянству і навчали добра,
2:4 щоб доводили до розуму молодших, любити чоловіків, жалувати дїтей,
2:5 щоб були мірними, чистими, господарними, добрими, корились своїм чоловікам, щоб слово Боже не зневажалось.
2:6 Молодїж так само напоминай знати міру.
2:7 У всьому ж сам себе подаючи за взір добрих дїл, у науцї цїлость, поважність,
2:8 слово здорове, недокорене, щоб осоромив ся противник, не маючи нїчого казати про нас докірно.
2:9 Слуги своїм панам щоб корились, у всьому догоджали, не відказуючи,
2:10 не крали, а показували всяку добру віру, щоб науку Спасителя нашого, Бога, украшували у всьому.
2:11 Явилась бо благодать Божа спасительна всїм людям,
2:12 навчаючи нас, щоб відцуравшись нечестя і мирських похотей, розумно і праведно і благочестно жили ми в нинїшньому віцї,
2:13 ждучи блаженного вповання і явлення слави великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа,
2:14 котрий оддав себе самого за нас, щоб ізбавити нас од усякого беззаконня і очистити собі людей вибраних, ревнителїв добрих дїл.
2:15 Се говори, напоминай, і докоряй з усяким повелїннєм. Нехай нїхто тобою не гордує.
3:1 Нагадуй їм, щоб начальства і власти слухали і корились, і до всякого доброго дїла були готові,
3:2 щоб нїкого не хулили, не були сварливі, а тихі, показуючи всяку лагідність до всїх людей.
3:3 Були бо колись і ми нерозумні, непокірні, і зведені слуги похотям та всяким розкошам, живучи в злобі та завистї, гидкими бувши та ненавидячи один одного.
3:4 Як же явилась благость і чоловіколюбиє Спаса нашого Бога,
3:5 не з дїл праведних, що ми робили, а по своїй милости спас нас купеллю новорождення і обновлення Духа сьвятого,
3:6 котрого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, Спасителя нашого,
3:7 щоб оправдившись благодаттю Його, зробились ми наслїдниками по надїї життя вічнього.
3:8 Вірне слово, і хочу, щоб про се ти впевняв, щоб которі увірували в Бога, старались пильнувати добрих дїл. Добре воно і користне людям.
3:9 Дурного ж змагання, та родоводів, та спорів, та сварок про закон цурай ся, бо вони не на користь і марні.
3:10 Єретика чоловіка після первого і другого напомину, покинь,
3:11 знаючи, що такий розвертаєть ся і грішить, осудивши сам себе.
3:12 Як пришлю Артема до тебе або Тихика, постарайсь прийти до мене в Никополь: там бо надумавсь я зазимувати.
3:13 Зину законника та Аполоса старанно випровадь, щоб нї в чому не мали недостатку.
3:14 Нехай і наші вчять ся пильнувати добрих дїл для конечних потріб, щоб не були без овощу.
3:15 Витають тебе усї, що зо мною. Витай тих, хто любить нас у вірі. Благодать з усїма вами. Амінь.
1 Павел, вязник Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові, нашому любому і помічникові,
2 та любій Апфиї, та Архипові, товаришові воїну нашому і домашній твоїй церкві:
3 Благодать вам і мир од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
4 Дякую Богу моєму всякого часу, згадуючи тебе в молитвах моїх,
5 чуючи про любов твою та віру, що маєш до Господа Ісуса і до всїх сьвятих,
6 щоб спільність віри твоєї була дїйственна в розумінню всякого добра, яке в вас є через Христа Ісуса.
7 Велику бо маємо радість і утїху з любови твоєї, бо серця сьвятих дізнали одради через тебе, брате.
8 Тим, хоч велику сьміливость маю в Христї, наказувати тобі, що треба,
9 та ради любови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа;
10 благаю тебе про мого сина, котрого я породив у кайданах моїх, Онисима,
11 колись тобі непотрібного, тепер же тобі й менї вельми потрібного, котрого я послав,
12 ти ж його, чи то серце моє, прийми.
13 Хотїв був я при собі держати його, щоб замість тебе служив менї в кайданах благовістя;
14 та без твоєї волї не хотїв я нїчого зробити, щоб не мов по неволї добро твоє було, а по волї.
15 Бо може тому розлучивсь на час, щоб на віки прийняв єси його,
16 вже не яко слугу, а вище слуги, яко брата любого, найбільше менї, скілько ж більше тобі, і по тїлу, і в Господї.
17 Коли ж маєш мене за спільника, прийми його, як мене.
18 Коли ж чим обидив тебе, або (чим) винуватий, на менї те полїчи.
19 Я, Павел, написав рукою моєю: я оддам, щоб не казати тобі, що і сам себе менї завинуватив.
20 Так, брате, нехай маю потїху з тебе в Господї; звесели серце моє в Господї.
21 Надїявшись на слухняність твою, написав я тобі, знаючи, що і більш, нїж говорю, зробиш.
22 Разом же наготов менї і господу; надїюсь бо, що молитвами вашими буду дарований вам.
23 Витають тебе Єпафрас, товариш, неволї моєї в Христї Ісусї, Марко, Аристарх, Димас, Лука, помічники мої.
24 Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим. Амінь.
1:1 Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків,
1:2 в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив.
1:3 Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах,
1:4 Стільки луччий будучи від ангелів, скільки славнїще над їх наслїдував імя.
1:5 Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогоднї родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде менї Сином?
1:6 Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі.
1:7 І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломє огня слугами своїми.
1:8 Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти — палиця царювання Твого.
1:9 Полюбив єси правду, і зненавидїв беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх.
1:10 І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса — дїло рук Твоїх.
1:11 Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають,
1:12 і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся.
1:13 Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх?
1:14 Чи не всї ж вони служебні духи, посилаємі на служеннє про тих, що хочуть наслїдувати спасеннє?
2:1 Тим подобає нам більше вважати на те, що чували, щоб инодї не відпасти.
2:2 Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату,
2:3 то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене,
2:4 як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї.
2:5 Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо;
2:6 засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його?
2:7 Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над дїлами рук Твоїх;
2:8 все покорив єси під ноги його. А впокоривши йому все, нїчого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене,
2:9 а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всїх пожив смерти.
2:10 Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити.
2:11 Бо й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх,
2:12 глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі.
2:13 І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав менї Бог.
2:14 Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,
2:15 і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.
2:16 Справдї бо не ангелів приймає, а насїннє Авраамове приймає.
2:17 Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські.
2:18 У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.