День 82 з 90
Євр 3:1–7:28 · близько 9 хв
3:1 Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса.
3:2 Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його:
3:3 більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його.
3:4 Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог.
3:5 І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись;
3:6 Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем.
3:7 Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте,
3:8 не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пустинї,
3:9 де спокушували мене батьки ваші, досьвідчались про мене, й видїли дїла мої сорок років.
3:10 За се прогнївивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх;
3:11 так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій.
3:12 Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого.
3:13 А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха.
3:14 Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо.
3:15 Коли (нам) глаголеть ся: „Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню.‟
3:16 Деякі бо, чувши, прогнївали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом.
3:17 На кого ж Він гнївив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих костї полягли в пустинї?
3:18 Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним?
3:19 І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.
4:1 Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись.
4:2 Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповідї, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його.
4:3 Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: „Так що покляв ся я в гнїві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій,‟ хоч дїла від настання сьвіту скінчені.
4:4 Рече бо десь про семий день так: „І відпочив Бог дня семого від усїх дїл своїх.‟
4:5 І в сьому (місцї) знов: „Чи коли ввійдуть у відпочинок мій.‟
4:6 Коли ж оставляєть ся, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух;
4:7 то знов означає якийсь день, „сьогоднї‟ глаголючи в Давидї, по стільких лїтах, яко ж було сказано: „Сьогоднї, як почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших.‟
4:8 Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того.
4:9 Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим.
4:10 Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог.
4:11 Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство.
4:12 Живе бо слово Боже і дїйственне, і гостріще всякого обоюдного меча, і проходить аж до роздїлення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця.
4:13 І нема творива невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово.
4:14 Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання.
4:15 Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха.
4:16 Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.
5:1 Всякий бо архиєрей, із людей узятий, для людей поставляєть ся на служеннє у тому, що Боже, щоб приносив дари і жертви за гріхи,
5:2 котрий би міг болїти серцем за нетямущих і заблуджених, бо й сам обложений немощею;
5:3 і ради того мусить, як за людей, так за себе приносити за гріхи.
5:4 І нїхто сам по собі не приймає чести, а хто покликаний од Бога, яко ж і Аарон.
5:5 Так і Христос не сам себе прославив бути архиєреєм, а Той, хто глаголав до Нього: „Син мій єси Ти, я сьогоднї породив Тебе.‟
5:6 Яко ж і инде глаголе: „Ти єси священик по вік по чину Мелхиседековому.‟
5:7 Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзми, і почуто Його за страх (Його перед Богом).
5:8 Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів,
5:9 і, звершившись, ставсь усїм, що слухають Його, причиною спасення вічнього,
5:10 і названий від Бога архиєреєм по чину Мелхиседековому.
5:11 Про котрого маємо велике слово, та важко його висловити; тому що ви немочні стали слухом:
5:12 Бо коли вам годилось би бути учителями задля (часу), знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі.
5:13 Усякий бо, що вживає (саме) молоко, (ще) несьвідомий у слові правди, бо він малолїток.
5:14 Звершеним же тверда пища, маючим чувства вправлені довгою наукою до розсуджування добра і зла.
6:1 Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
6:2 науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього.
6:3 І се зробимо, коли Бог дозволить.
6:4 Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
6:5 і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка,
6:6 та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
6:7 Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога;
6:8 а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
6:9 Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
6:10 Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
6:11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
6:12 щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм.
6:13 Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
6:14 глаголючи: „Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе.‟
6:15 І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
6:16 Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба.
6:17 У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
6:18 щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
6:19 котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
6:20 куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.
7:1 Сей бо Мелхиседек, цар Салимський, священик Бога вишнього, що зустрів Авраама, як вертавсь він з побоїща царів, і благословив його;
7:2 котрому й десятину з усього віддїлив Авраам (перше ж оце перекладом зветь ся цар правди, а потім і цар Салимський, чи то цар впокою),
7:3 без батька, без матери, без родоводу, нї почину днїв, нї конця життя не маючи, уподоблений же Сину Божому, пробуває священиком вічно.
7:4 Дивіте ся ж, який великий той, кому і десятину дав Авраам патриярх із вибраного.
7:5 Тай ті із синів Левіїних, що приймають сьвященство, мають заповідь брати десятину з народу по закону, се єсть із браття свого, хоч і з чересел Авраамових вийшло воно.
7:6 Той же, хто не виводить роду свого від них, узяв десятину з Авраама, і маючого обітницю благословив.
7:7 Без усякого ж перечення менше від більшого благословляєть ся.
7:8 І тут беруть десятини люде, що мруть, а там — той, про кого сьвідчить ся, що він живе.
7:9 І, щоб так сказати, через Авраама взята десятина і з Левія, що бере десятини.
7:10 Ще бо в череслах отецьких був, як зустрів його Мелхиседек.
7:11 Коли ж звершеннє було через Левійське сьвященство (бо під ним люде озаконені стались), то яка ж іще потреба иншому встати сьвященикові по чину Мелхиседековому, а не по чину Аароновому звати ся?
7:12 Коли бо переміняєть ся сьвященство, мусить конче і переміна закону бути.
7:13 Про Кого бо се говорить ся, з иншого колїна був, з котрого нїхто не приступав до жертівнї.
7:14 Явно бо, що з колїна Юдового вийшов Господь наш, а про се колїно Мойсей об сьвященстві нїчого не сказав.
7:15 І більше ще явно, що по подобию Мелхиседековому встає инший сьвященик,
7:16 котрий не по закону заповідї тїлесної постав, а по силї життя незотлїнного.
7:17 Сьвідкує бо: „Що Ти єси сьвященик по вік по чину Мелхиседековому.‟
7:18 Стало ся ж знищеннє попередньої заповідї за її неміць і невжиточність.
7:19 Нїчого бо не звершив закон, а приведене лучче впованнє, котрим наближуємось до Бога.
7:20 І на скілько воно не без клятьби,
7:21 (ті бо сьвященики без клятьби ставали, а Сей з клятьбою через Того, хто глаголав до Него: „Кляв ся Господь, і не розкаяв ся: Ти єси сьвященик по вік, по чину Мелхиседековому‟)
7:22 на стілько луччого завіту став ся порукою Ісус.
7:23 І більш їх було сьвящениками, бо смерть боронила їм пробувати;
7:24 сей же, через те, що пробуває по вік, непереходяче має сьвященство.
7:25 Тим же і спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога, будучи вічно жив, щоб посередникувати за них.
7:26 Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,
7:27 котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.
7:28 Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.