День 128 з 365

Суд 10:1–11:40

10:1 Після Абимелеха виступив на рятунок Ізраїля Тола, син Пуї, сина Додового, з поколїння Іссахарового. Він жив у Самирі, на горах Ефраїмових.

10:2 І судив він Ізраїля двайцять і три годи; потім умер, і поховано його в Самирі.

10:3 Після нього виступив Яїр з Галаада й судив Ізраїля двайцять і два лїта.

10:4 У сього було трийцять синів, і їздили вони на трийцять ослицях, і було в їх трийцять міст.

10:5 І вмер Яїр, і поховано його в Камонї.

10:6 Та чинили Ізраїлїї знов те, що не до вподоби Господеві, й служили Баалам та Астартам і богам Арамейським, і богам Сидонським, богам Моабійським, богам Аммонїйським, богам Филистійським, і покинули Господа й не шанували його.

10:7 І запалав гнїв Господень на Ізраїля, і віддав їх в руки Филистіям і в руки Аммонїям.

10:8 Ті мучили й гнобили Ізрайлитян від того року вісїмнайцять років, усїх синів Ізраїля по тім боцї Йорданї в землї Аморійській, що в Галаадї.

10:9 До того ж іще перейшли Аммонїї Йордань, щоб наступити й на Юду, Бенямина й на дом Ефраїмів, так що Ізраїль був у великій нуждї.

10:10 І покликнули сини Ізраїля до Господа й промовляли: Провинили ми проти тебе, що покинули нашого Бога та служили Баалові.

10:11 І відказав Господь синам Ізрайлевим: Чи не пригнїтали ж вас Египтїї, Аморії, Аммонїї та Филистії,

10:12 Та Сидонїї, Гамаликії та Мадиянїї? Тодї звали ви до мене, й я рятував вас із рук їх;

10:13 Ви ж покинули мене та служили богам другим; за те я не стану рятувати вас вже далїй:

10:14 Ійдїт собі та лучше до тих богів, що вибрали собі; нехай рятують вас в тїснотї.

10:15 І промовили тодї сини Ізрайлеві до Господа: Провинили ми; чини з нами все, що схочеш, тільки визволь нас тепер.

10:16 І повідкидали від себе чужі боги й почали служити одному Господу, й не стерпів він злиднїв Ізраїля.

10:17 Змовились тодї Аммонїї та й отаборились у Галаадї. Зібрались і сини Ізрайлеві та й отаборились під Массифою.

10:18 Нарід же й князї Галаадські мовляли один до одного: Хто розпочав би війну з Аммонїями, той буде головою над усїма осадниками Галаадськими.

11:1 Галаадїй Ефтай був чоловік хоробрий; він родився од блудницї; в Галаадї родився Ефтай.

11:2 І як жона Галаадова народила йому сини, а сини її повиростали, прогнали вони Ефтая і сказали йому: Тобі в нашій родинї нема наслїддя з нами: бо ти син другої жінки.

11:3 От і зник Ефтай од братів своїх, і пробував у землї Тоб: і зібрались там круг Ефтая волокити та й ходили за ним.

11:4 Після якогось часу розпочали Аммонїї війну з Ізраїлем.

11:5 Як же розпочали Аммонїї з Ізраїлем війну, пійшла старшина Галаадська, щоб узяти Ефтая з Тоб-землї.

11:6 І мовляли вони до Ефтая: Іди до нас та й гетьмануй над нами, й будемо воювати з Аммонїями.

11:7 Відказує Ефтай начальникам Галаадським: Хиба ж то не ви зворогували на мене і прогнали з моєї родини?

11:8 Старшина ж Галаадська промовила до Ефтая: Тому ж то тепер ми й прийшли до тебе, й коли пійдеш з нами та воювати меш із Аммонїями, так будеш головою над нами, над усїма осадниками Галаадськими.

11:9 І відказав Ефтай старшинї Галаадській: Коли мене вернете, щоб воював я Аммонїїв і Господь віддасть їх у мої руки, то чи справдї буду я в вас головою?

11:10 І відказали Галаадські начальники Ефтайові: Нехай буде Господь сьвідком між нами, що ми так вчинимо, як ти оце сказав.

11:11 Пійшов тодї Ефтай з старшиною Галаадською, і настановив його народ головою й гетьманом над собою, й принїс Ефтай усї свої бажання перед Господа в Массифі.

11:12 І послав Ефтай посли до царя Аммонїйського з таким наказом: Що тобі до мене, що наступаєш на мене, щоб мою землю пустошити війною?

11:13 І відказав царь Аммонїйський послам Ефтайовим: Ізраїль, ідучи з Египту, відняв у мене землю від Арнону до Ябоку й до Йорданї, так верни її тепер подобру.

11:14 І послав Ефтай удруге посли до царя Аммонїйського,

11:15 І наказав їм промовити: От що каже Ефтай: Ізраїль не відіймав у Моабіїв та в Аммонїїв їх землї;

11:16 А як ійшов із Египту, і дійшов степом до Червоного моря, й прийшов у Кадес,

11:17 Дак вислав посли до царя Едомського з просьбою: дозволь менї перейти через твою землю! Та царь Едомський не вволив його волї. Так само послано було й до царя Моабійського, та не схотїв і той; тож пробував Ізраїль у Кадесї,

11:18 І йшов собі пустинею, обійшов землю Едом і землю Моаб, і дійшов сим робом до займища на востоцї від Моабу, й таборували вони по тім боцї Арнону та й не ступили ступнем на Моабове займище: Арнон бо становить гряницю Моабську.

11:19 І послав Ізраїль посли до Аморійського царя, Сигона, у Гесбон; і звелїв Ізраїль сказати йому: дозволь нам пройти через твою землю!

11:20 Сигон же не згодився пустити Ізраїля через своє займище, а скупив до купи ввесь народ свій, отаборивсь під Яазою та й ударив на Ізраїля.

11:21 І Господь, Бог Ізраїльський, подав Сигона й увесь люд його на поталу Ізраїлеві, і він побив їх, і одержав Ізраїль в наслїддє всю землю Аморія, що жив у нїй;

11:22 Сим робом одержали вони все займище Аморійське від Арнону до Ябоку, й від пустинї до Йорданї.

11:23 Оце ж прогнав Господь, Бог Ізрайлів, Аморіїв перед своїм людом Ізраїлем, а ти хочеш увійти в його державу?

11:24 Хиба ж ти не вживаєш те, що дав тобі Хамос, бог твій? Тож і ми ужиткуємо все те, що Господь, Бог наш, дав нам в наслїдню державу.

11:25 Або хиба ти луччий за Балака Зипоренка, царя Моабського? Чи ж він судивсь із Ізраїлем або воювавсь із ним?

11:26 Уже триста год, як осївсь Ізраїль у Гесбонї і в займищах його, ув Ароері і по всїх його городах, по обох боках Арнону: чом же ви за ввесь той час не віднїмали їх?

11:27 Не заподїяв я тобі нїякого лиха, а ти кривдиш мене вриваючись до мене. Нехай Господь, суддя, судить між Ізраїлем і Аммонїями.

11:28 Та царь Аммонїйський не вважав на слова, що переказав йому послами Ефтай.

11:29 Тодї найшов на Ефтая дух Господень, і він перейшов Галаад і Манассію, і перейшов через Массифу Галаадську, а з Массифи Галаадської двинув проти Аммонїїв.

11:30 І обрік Ефтай себе таким обітом: Коли ти справдї подаси Аммонїїв менї на поталу,

11:31 Тодї, хто б нї вийшов із дверей моєї господи зустріч мене, як я в мирі вернуся від Аммонїїв, нехай той буде Господеві, й я принесу його на всепаленнє.

11:32 І двинув Ефтай проти Аммонїїв воювати з ними, і подав Господь їх на поталу йому.

11:33 І побив він їх страшенно, від Ароера до Минита двайцять міст, і аж до Абель-Керамиму, й впокорились Аммонїї перед синами Ізрайлевими.

11:34 Як же прийшов Ефтай в Массифу додому, аж виходить зустріч йому дочка його з музиками й танцями. Була вона в його дитина єдина; опріч неї не було нї сина, нї дочки.

11:35 Побачивши він її, розідрав одежу на собі й промовив: Ой доненько ж моя! як ти пригнула мене к земли! Ти ж то й занапастила мій супокій! Однакож відтворив я уста мої перед Господом, то й не візьму того назад.

11:36 Вона відказала йому: Батеньку мій! коли ти одверз уста твої перед Господом, дак чини зо мною так, як промовив єси. Дав же таки тобі Господь помститись над ворогами твоїми Аммонїями.

11:37 Просила тільки панотця свого: Дай менї ще два місяцї пожити: пійду я в гори та оплачу моє дївоцтво з подругами моїми.

11:38 Він відказав: Ійди! І пустив її на два місяцї. І пійшла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дївоцтво своє.

11:39 Як уплило ж два місяцї, вернулась вона до панотця свого, й він справдив на їй обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлї,

11:40 Що з року в рік ходили Ізраїлські дївчата голосити по дочцї Ефтая Галаадянина, через чотири днї в роцї.

Ів 1:1–17

1 У починї було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово.

2 Воно було в починї у Бога.

3 Все Ним стало ся; і без Него не стало ся нїщо, що стало ся.

4 У Йому життє було: й життє було сьвітлом людям.

5 І сьвітло у темряві сьвітить, і темрява Його не обняла.

6 Був чоловік посланий від Бога, ймя йому Йоан.

7 Сей прийшов на сьвідкуваннє, щоб сьвідкувати про сьвітло, щоб усї вірували через него.

8 Не був він сьвітло, а щоб сьвідкувати про сьвітло.

9 Було сьвітло правдиве, що просьвічує кожного чоловіка, що приходить на сьвіт.

10 На сьвітї був, і сьвіт Ним настав, і сьвіт Його не пізнав.

11 У своє прийшов, і свої не прийняли Його.

12 Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся, що вірують в імя Його:

13 що не від крові, нї від хотїння тїлесного, нї від хотїння мужеського, а від Бога родили ся.

14 І Слово тїлом стало ся, і пробувало між нами (й бачили ми славу Його, славу, яко Єдинородного від Отця), повне благодати і правди.

15 Йоан сьвідкує про Него, й покликував, глаголючи: Се той, про кого казав я: За мною грядущий поперед мене був; бо перш мене був.

16 І з повноти Його ми всї прийняли й благодать за благодать.

17 Бо закон через Мойсея даний був; благодать і правда через Ісуса Христа стала ся.

Прип 29:1–15

1 Коли чоловіка картають, а він все таки тугошийий, то й буде розбитий, й не буде йому лїку.

2 Як много праведних, — люде веселяться; як запанують же ледачі, тодї народ стогне.

3 Хто любить мудрість, той отцеві втїха, хто ж з блудницями живе, той майно марнує.

4 Правосуд царя скріпляє країну, хто ж бажає подарунків, — пустошить її.

5 Хто леститься другу свому, стелить сїтї під ноги йому.

6 В грісї в ледачого — сїть про його, а праведний — все веселий і радуєсь.

7 Праведний щиро вникає у справу бідних, безбожний не розбірає справи.

8 Люде розворотні ворохоблять місто, мудрі ж неспокій втихомиряють.

9 Як мудрий із дурним заведе рахубу, то, чи гнїваєсь, чи сьміється, — не має спокою.

10 Безвинного не люблять душогубцї, а праведні журяться про життє його.

11 Дурний усю свою досаду виливає, а мудрий здержує її.

12 Як любо панові слухати неправди, то й всї слуги в його ледачі.

13 І бідні й деруни помішані з собою, та обох їх очам дає Господь сьвітло.

14 Коли вбогих царь по правдї судить, то престол його на все утвердиться.

15 Лоза й огроза — вони дають мудрість; та син, лишений на волю, соромить матїр.