День 166 з 365
2 Сам 21:1–22:51, Дії 1:1–11, Екл 7:1–13
Старий Заповіт
21:1 За Давидового царювання був в землї голод через три годи, рік за роком. І питав Давид Господа. І відказав Господь: Се через Саула та його дом кровожадний, бо він вигубив Габаонїїв.
21:2 Тодї прикликав царь Габаонїїв і говорив з ними. Габаонїї же не були з синів Ізрайлевих, а були останком з Аморїїв; а Ізрайлитяне були їм заклялись; та Саул хотїв повигублювати їх, нїби з ревности про Ізрайлитян та Юдеїв.
21:3 От і питає Давид Габаонїїв: Що б менї вчинити вам і чим приєднати б вас, щоб ви благословили наслїддє Господнє?
21:4 І відказали Габаонїї: Не вимагаємо від Саула й дому його нї срібла, нї золота, та й не хочемо, щоб кого в Ізраїлї страчено. А він сказав їм: Чого ж ви допевняєтесь, щоб я вам учинив?
21:5 І кажуть вони цареві: Того чоловіка, що вичеркував нас, хочемо так вигубити, щоб не було з роду його нїкого по всему займищу Ізрайлевому;
21:6 З його потомків нехай видадуть нам сїм чоловіка, щоб ми повішали їх перед Господом в Гиві Саула, вибраного Господом. І відказав царь: Видам їх.
21:7 Пощадив однак же царь Мемфівостея, сина Йонатанового Сауленкового, задля побратимства, що вони заприсягли перед Господом, Давид і Йонатан, син Саулів.
21:8 За те взяв царь обох синів Рицпиних, дочки Айєвої, що вона вродила Саулові, Армона й Мемфівостея, й пятьох синів від Саулової дочки Мероби, що їх породила Адріелеві Берзеллїєнкові, з Мехоли.
21:9 І віддав їх в руки Габаонїям, а вони повісили їх перед Господом на горі. І погибли всї семеро вкупі; а погибли вони у перві днї в жнива, коли розпочинались жнива ячмінні.
21:10 Рицпа ж, дочка Айєва, узяла шерстяну верету й розстелила на тій горі, й пильнувала тїл від почину жнив, аж докіль дощ із неба поливсь на їх, і не допускала, рушати їх птаству піднебесному в день, а польовому зьвірю в ночі.
21:11 І донесено Давидові, що вдїяла Саулова наліжниця Рицпа, дочка Айєва.
21:12 І пійшов Давид і забрав костї Саула й костї Йонатана від городян Явиських в Галаадї, що взяли їх були тайком з майдану в Бет-Санї, де їх повішали були Филистії тодї, як побили Саула на Гелбуї.
21:13 І перенїс він костї Саулові й костї сина його Йонатана звідти; тодї позбірали й костї повішених,
21:14 Та й поховали костї Саулові й сина його Йонатана й костї повішених, у займищі Беняминовому, у Зелї, в отецькому Кисовому гробі. Так сповнено все, що приказав царь, і з того часу змилосердивсь Господь над землею.
21:15 І загорілась ізнов війна між Филистіями й Ізраїлем. І Давид виступив на війну проти Филистіїв із військом своїм, і воювали з Филистіями, й Давид утомився.
21:16 Тодї задумав Есвій, один із потомків Рефаїма, такий, що спис його важив триста секлів мідї, й підперезаний був новим мечем, убити Давида.
21:17 Та врятував Давида Абесса Саруєнко та й положив Филистія мертвим. Тодї поклялись Давидові люде словами: Не виступиш ти з нами більш на війну, щоб не згасло сьвітло Ізрайлеве.
21:18 Потім була ще раз війна з Филистіями в Гобі. Тодї положив мерцем Хушатїй Собохай-Сафута, що також був з потомків велетенських.
21:19 І довелось іще раз воювати Филистіїв під Гобом; того разу вбив Елханан, син Ягаре-Оргима, з Бетлеєма, Голїята з Гету, що в його ратовище було завтовшки з ткацький вал.
21:20 А як дойшло раз до війни під Гетом, знайшовсь там один рослий чоловяга, що мав на руках і на ногах по шість пучок, всїх двайцять і чотири. Сей походив також з велетенського роду.
21:21 Як же почав він раз насьміхатись із Ізрайлитян, то його вбив Йонатан, син Давидового брата Сафая.
21:22 Всї чотири названі походили з велетенського роду в Гетї, та й полягли від руки Давидової й слуг його.
22:1 І засьпівав Давид Господеві того часу, як Господь вирятував його з рук у всїх ворогів його й з руки Саулової, й промовив:
22:2 Господь — скеля моя у тїснотї моїй, захищає — рятує.
22:3 Він мій Бог і затула моя, й до його втекаю я в нуждї. Він мій щит, ріг спасення мого, він мій тверджений замок про втеки. Визволяє мене він з потали, з ворожої волї й сили.
22:4 Обізвусь до всехвального Бога, й він вороги мої боре.
22:5 Смерть, як води, мене обняла, зло на мене реве бурчаками.
22:6 Ланцюги свої пекло на мене кує, й тенета готує.
22:7 І в скорботї моїй заквилив я до Господа, кричма заплакав. І почув він мене із палати своєї, почув він мій голос, і дійшов до ушей його крик мій й плач, й квиленнє-благаннє.
22:8 Позирне, й земля захиталась, і небо здвигнулось в основах. Бо тяжким він гнївом закипів, загорівсь, запалав несказанним.
22:9 Із ніздер устав дим, з роту вугльом жеврющим і поломєм жарко жахнуло.
22:10 Прихилив небеса та й зійшов; чорний мрак під ногами у його;
22:11 Під ним дух Херубим; він летить крильми вітру в хуртовинї-бурі.
22:12 Обгорнувся-закутавсь у шату — у тьму водяну, в чорну хмару.
22:13 Як сяйне, як дихне, летить гряд, летить жар, летить жупел жерущий;
22:14 Загрімів Господь з неба, подав голос Бог всемогущий, найвишчий.
22:15 Метнув стрільми й роспудив їх різно; блиснув блискавками й злякались.
22:16 І відкрилося оку дно в морі, розверзлись у горах утроби від страшенного гласу, від грому грізного, від духу гнївного.
22:17 І простїг він з високого неба правицю, й мене з вод великих
22:18 Із неситої злостї, з пучини, з безоднї ворожої витяг.
22:19 Вони встали на мене в недолї, Господь же менї дав підмогу,
22:20 На простір мене вивів з тїсноти й вирвав із рук беззаконних.
22:21 І воздав менї Бог по моїй щирій правдї всї блага на сьвітї, наградив він мене за мої чисті руки своїм воздаяннєм.
22:22 Бо путями Господнїми твердо ходив я, цураючись кривди; не чинив я ледачого ледарства проти спасенного слова.
22:23 Всї закони Господнї перед віччу в мене стоять що години. Не звертаю й праворуч із них, а не то, щоб лїворуч звертати.
22:24 Непорочен і чист перед ним був устами я й серцем. Над усе я гріха й переступу Божої волї берігся.
22:25 І воздав Господь Бог за мою щиру правду менї воздаяннєм, за мої чисті руки перед віччу в його, обмислив прещедро.
22:26 З преподобним єси в милосердю його преподобен і сам ти. І правдивого в правдї своїй ублажаєш земними благами.
22:27 З чистим серцем ти чист, і показуєш правду йому без утайки, а з олживим, зрадливим, лукавим, його ж робом ходиш і робиш.
22:28 Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу.
22:29 Ти, мій Боже, у мене за сьвітло, ти сьвітиш менї й у темнотї, і просьвічуєш темряву й розуму й серця сумного.
22:30 Я з тобою воюю, з тобою звойовую військо хоробре, і з тобою на тверджі потужні, на мури злїзаю високі.
22:31 Бог! у його дорога без хиби права, слово чисте у його; щит спасенний він тим, хто надїю в йому одному покладає;
22:32 Бо хто Бог, опріч Господа, Бога одного, і хто нам защита, опріч його сьвятого, єдиного Бога справдешнього в сьвітї?
22:33 Він мене підперезує силою й путь менї рівно рівняє,
22:34 Робить ноги бистрими, як в оленя, й гори знижає високі;
22:35 Робить з рук моїх він самосїка-меча, з пліч — мідяного лука.
22:36 І щитом закриває спасенним, і милостю пишно величить.
22:37 І ступнї розширяє мої, й нога не спіткнеться у мене.
22:38 Я вганяю за ворогом прудко, хапаю, не дам улизнути,
22:39 І вирізую всїх до ноги, щоб на мене вже більш не вставали.
22:40 Підперезуєш міццю мене, й лечу я до бою стрілою,
22:41 Бо женеш вороги сперед мене, я в пень їх запеклих рубаю.
22:42 І кричать вони й квилять, нема їм підмоги й рятунку. Кричма квилять до Господа, нї! він мовчить і до них не озветься.
22:43 Й розкидую їх, розсипаю, мов землю, мов порох по вітру; я топчу їх ногами, мішу, як грязюку в багнї, у калюжі.
22:44 Рятував ти від змовин мене, уберіг і від бунту слїпого, і зробив головою язиків чужих, боввохвальників страннїх.
22:45 Люди — народи страннї, язицї чужі, боввохвалцї непевні, що не знав їх, не відав, вони тепер служать менї, послухають.
22:46 Чужий рід, чужа віра, леститься до мене, менї догоджає, й тремтять вороги чужоземцї по тверджених замках високих.
22:47 Жив Господь і прославлена скеля моя й защита спасенна,
22:48 Бог, що помсту мою взяв на себе, піддавши народи під мене,
22:49 Що вхопив мене з рук в супостат і підняв мене в гору, і від зрадника з серцем запеклим, лихим, слобонив мою душу!
22:50 Тим я, Господи, буду в язицїх невірних тебе прославляти, й твоє імя, прізвище в псальмах, величнїх піснях восьпівати.
22:51 Бо цареві свойму ти на подуж підмогу велику являєш, й Давиду помазанцеві й його роду по вік призначаєш.
Новий Заповіт
1 Перве оповіданнє написав я, Теофиле, про все, що Ісус робив і навчав,
2 аж до дня, котрого вознїс ся, заповідавши через Духа сьвятого апостолам, котрих вибрав;
3 перед котрими являв ся Він живий після муки своєї у многих ознаках; і бачили Його сорок днїв, і глаголав про царство Боже;
4 і, зібравши їх, заповів їм, з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чули від мене.
5 Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.
6 Вони ж зійшовшись питали Його, кажучи: Господи, чи не під сей час поставиш Ти знов царство Ізраїлське?
7 Рече ж до них: Не вам єсть розуміти час і пору, що Отець положив у своїй властї.
8 А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.
9 І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла Його від очей їх.
10 І, як вони пильно дивились на небо, як Він відходив, аж ось два мужі стали перед ними в білій одежі,
11 котрі й сказали: Мужі Галилейські, чого стоїте, дивлячись на небо? Сей Ісус, узятий од вас на небо, так прийде, як видїли ви Його, сходячого на небо.
Мудрість
1 Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин.
2 Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця.
3 Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце лїпшим.
4 Серце мудрих — у сумному дому, а серце дурних — у веселому.
5 Лучше слухати докір од мудрого, нїж піснї дурних;
6 Бо реготаннє дурневе — се тріск тернини під казаном. Се теж марнота.
7 Коли мудрий тїснить других, — стається дурним, та й подарунки псують серце.
8 Кінець справи лучше початку, а покірний лучше такого, що високо несеться.
9 Не давай духу хутко в гнїв попадати, гнїв бо в серцї в дурних гнїздиться.
10 Не кажи: Чому то давні часи були лучші теперешніх? бо не мудрість надихає тебе сим питаннєм.
11 Мудрість із достатком — річ добра, іменно же про тих, що бачать сонце;
12 Бо під її захистом так, як під захистом гроша; та знаннє переважує ще тим, що мудрість дає життє тому, в кого вона є.
13 Приглядайсь управі Божій; бо хто б те випростав, що він скривив?