День 182 з 365

1 Цар 18:1–46

1 По довгому часї прийшло слово Господнє до Ілиї, таке: Йди, покажись Ахабові, а дам дощ на землю.

2 І пійшов Ілия, щоб показатись Ахабові. Панувала ж велика голоднеча в Самариї.

3 І покликав Ахаб Абдію, начальника дворецького. Абдій ж був вельми богобоязливий.

4 І як Езабеля викореняла пророків Господнїх, то Абдій взяв сто пророків і ховав їх по півсотнї чоловіка по печерах та й обмисляв хлїбом і водою.

5 І сказав Ахаб Абдієві: Пійди по царству по всїх криничинах і по всїх байрачних бурчаках, а може знайдеш де траву, щоб рятувати конї й мули, та щоб не повиздихала вся скотина.

6 І подїлили вони між себе землю, щоб її скрізь обійти. Ахаб пійшов в один бік, а Абдій двинув у другий бік.

7 Як же Абдій ійшов дорогою, зустрів його несподївано Ілия. Впізнавши його, припав Абдій лицем до землї й промовив: Чи справдї се ти, добродїю мій, Ілиє?

8 Той відказує: Се я. Йди та скажи твойму панові: Ілия тут!

9 Він же каже: Чим провинив я тобі, що хочеш мене, раба твого, видати Ахабові, щоб убив мене?

10 Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема нї народу, нї царства, куди б не посилав мій пан, тебе шукати. Як же йому казали: нема тут його, він брав клятву з царства й люду, що тебе не зустріли.

11 А тепер ти кажеш: Ійди, скажи панові твойму: Ілия тутеньки!

12 Коли ж я пійду від тебе, то дух Господень занесе тебе, хто знає, куди; а як я пійду звістити Ахабові, а він тебе не знайде, так він убє мене; раб же твій з молодощів боявся Господа.

13 Хиба мойму добродїєві не переказано, що я вчинив, як Езабель вбивала пророки Господнї, як я сто чоловіка з пророків Господнїх скривав по півсотнї чоловіка в печерах і обмисляв їх хлїбом та водою?

14 А ти тепереньки кажеш: Ійди, скажи панові твойму: Ілия тут! він убє мене.

15 Ілия ж рече: Так певно, як жив Господь Саваот, що я на службі в його стою: ще сьогоднї покажусь йому.

16 І пійшов Абдій, зустрічати Ахаба, й сповістів його про се. І пійшов Ахаб зустріч Ілиєві.

17 Побачивши ж Ахаб Ілию, промовив до його: То се ти, що трівожиш Ізраїля?

18 Він же відказує: Не я трівожу Ізраїля, а ти й твоя родина, що знехтували заповідї Господнї й ходите слїдом за Баалами.

19 Тепер же посилай та поскликай до мене всього Ізраїляа на Кармель-гору та й тих чотириста й пятьдесять пророків Баалових із чотирма стами пророків дубровних, що годуються зі столу Езабелиного.

20 І послав Ахаб по всього Ізраїля та й поскликав пророки на Кармель-гору.

21 І наближивсь Ілия до всього народу й промовив: Доки ще кульгати мете на оба боки? Коли Господь є Богом, так ходїте слїдом за ним; коли ж се Баал, так слїдом за ним ходїте. І не відказав йому люд нїчого.

22 І каже Ілия до люду: Я зіставсь один пророк Господень, а пророків Баалових чотириста й пятьдесять чоловіка.

23 Дайте ж нам два бики, і нехай виберуть вони собі одного бика, і розітнуть його на шматки й покладуть на дрова, але не підпалюють, я ж оправлю другого телця й положу на дрова, однак не підпалю;

24 Тодї взивайте ви ймя бога вашого, я ж призову ймя Господа, Бога мого. Которий Бог відповість поломєм, той буде Богом. І відказав увесь люд і промовив: Добре!

25 Промовив тодї Ілия до пророків Баалових: Вибірайте одного бика та й оправте як слїд, бо вас більше, й взивайте ймя бога вашого, огню ж не підкладайте.

26 І взяли вони телця, що їм дано, й оправили, й кликали ймя Баалове з ранку та й до полудня, промовляючи: Баале, почуй нас! Та не було нї голосу, нї відповідї. І скакали вони круг жертівника, що построїли.

27 Як було ж о півднї, почав Ілия насьміватись із них і каже: Кличте голоснїщ, бо він бог; може він задумався, або чим занятий, або в дорозї, або може й спить, то прокинеться.

28 І кликали вони ще голоснїйше, та робили своїм звичаєм нарізки ножиками та списиками, що аж кров текла по них.

29 Минуло й полуднє, а вони все ще біснувались, (та й біснувались) аж до тієї години, коли час було приносити вечірню жертву; однакже не було нї голосу, нї відповідї, нї послуху.

30 І сказав Ілия до всього народу: Приступіте до мене! І приступив до його ввесь люд. І поставив він знов зруйнованого жертівника Господнього,

31 І взяв Ілия дванайцять каменів по лїчбі синів Якова, що Господь сказав був йому: Ізраїль буде ймя твоє!

32 І построїв із того каміння жертівника в імя Господнє, та й обвів жертівника округи ровом завбільшки зо дві борозди зерна;

33 І уложив дрова, розтяв бика та й положив на дрова;

34 І повелїв: Наберіте чотири цебри води та й вилийте на всепаленнє й на дрова. (І зробили так.) І повелїв: Зробіте се вдруге. І зробили вдруге. Тодї повелїв: Зробіть і втретє. І зробили втретє.

35 І текла вода навкруги жертівника, так що в каналї було повно води.

36 А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив Ілия й промовив: Господи, Боже Авраамів, Ізааків і Ізрайлїв! Покажи сьогоднї, що ти один Бог ув Ізраїлї, а я слуга твій, й що я се все вчинив по твойму велїнню.

37 Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб сей люд зрозумів, що ти, Господи, справдешнїй Бог, і що ти навернеш серця їх.

38 І спав огонь Господень та й пожер всепаленнє, дрова, каміння й насипану землю, ба й воду вилизав, що була в рові.

39 Як побачив се нарід, то й припав лицем до землї, та й промовив: Господь є Богом, Господь є Богом!

40 Ілия ж повелїв їм: Хапайте пророки Баалові! не дайте нї одному з них утекти! І похапали їх, і повїв їх Ілия до потока Кисона та й повбивав там.

41 І сказав Ілия Ахабові: Йди, їж і пий, бо чути дощовий шелест.

42 І пійшов Ахаб їсти й пити, Ілия ж вийшов на верх Кармеля, припав до землї й похилив лице своє аж між колїна свої.

43 І сказав слузї свойму: Йди, подивись проти моря. Той пійшов, подививсь та й каже: Нема нїчого. Каже ж йди знов. І ходив той сїм разів.

44 За семим же разом каже: Встає саме з моря хмарка, завбільшки на чоловічу долоню. І сказав: Їйди ж, скажи Ахабові: Запрягай та їдь, щоб не захопив тебе дощ.

45 Тимчасом потемнїло небо від хмари й вітру та й линув страшенний ливень. Ахаб же сїв та й поїхав у Езреель.

46 На Ілию ж сталася рука Господня й він, оперезавши свої чересла, біг поперед Ахабом до Езрееля.

Дії 9:34–10:12

9:34 І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.

9:35 І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.

9:36 Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила.

9:37 Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї.

9:38 Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.

9:39 Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна.

9:40 Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла.

9:41 Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу.

9:42 І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа.

9:43 Стало ся ж, що доволї днїв пробував він у Йоппиї у одного Симона кожомяки (гарбаря).

10:1 Був же один чоловік у Кесариї, на ймя Корнелий, сотник із роти, званої Італийською,

10:2 побожний і богобоязливий з усїм домом своїм; подавав він багато милостинї народові, і молив ся всякого часу Богу.

10:3 Видїв же він у видїннї ясно коло девятої години, як ангел Божий ввійшов до него й промовив йому: Корнелию!

10:4 Він же, глянувши на него, злякав ся, і каже: Чого, Господи? Рече ж йому: Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом.

10:5 Пішли ж тепер у Йоппию людей та приклич Симона, що прозиваєть ся Петром.

10:6 Він гостює в одного Симона кожомяки, що хата його над морем. Сей скаже тобі, що маєш робити.

10:7 Як же пійшов ангел, що глаголав до Корнелия, покликавши він двох слуг своїх, та побожного воїна з тих, що стерегли його,

10:8 і розказавши їм усе, післав їх у Йоппию.

10:9 Назавтра ж, як були в дорозї і наближались до города, зійшов Петр на кришу помолитись коло шестої години.

10:10 Став же голодний і забажав їсти; як же готовили, найшло на него захопленнє,

10:11 і видить небо відчинене, і що сходить до него посудина якась, наче обрус великий, по чотиром кінцям звязаний і спускаючий ся на землю,

10:12 в котрому були всякі чотироногі землї, і зьвірі, і повзючі, і птицї небесні.

Пс 78:1–72

1 Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!

2 Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;

3 Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.

4 Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.

5 Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.

6 Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,

7 Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,

8 І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.

9 Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.

10 Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.

11 Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.

12 Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.

13 Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.

14 І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.

15 Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.

16 Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.

17 Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.

18 І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.

19 І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?

20 Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?

21 Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.

22 Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.

23 А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,

24 І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.

25 Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.

26 Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.

27 І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,

28 І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.

29 І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.

30 Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,

31 Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.

32 Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.

33 І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.

34 Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.

35 І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх.

36 І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.

37 Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.

38 Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.

39 І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.

40 Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.

41 І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.

42 Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.

43 Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:

44 Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.

45 Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.

46 Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.

47 Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.

48 І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.

49 Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.

50 Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.

51 І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.

52 І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.

53 І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.

54 І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.

55 І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.

56 Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.

57 Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.

58 Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.

59 Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.

60 І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.

61 І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.

62 І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.

63 Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;

64 Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.

65 Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.

66 І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.

67 І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;

68 Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.

69 І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.

70 І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;

71 Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.

72 І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.