День 19 з 365

Бут 37:1–36

1 Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.

2 Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.

3 Яков же любив Йосифа над усї сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.

4 Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.

5–6 Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй. І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.

7 Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.

8 Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами. Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.

9 Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.

10 І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?

11 Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.

12 І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.

13 І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов!

14 Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.

15 І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?

16 Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть.

17 Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.

18 Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.

19 Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.

20 Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його.

21 Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у їх, та й каже: Не губімо душі.

22 Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.

23 І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.

24 І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було.

25 І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.

26 Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.

27 Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше. І вдовольнились браттє його.

28 І йшли мимо купцї Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет.

29 Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.

30 І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?

31 Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;

32 І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.

33 І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.

34 І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.

35 Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю. Так убивався по йому батько його.

36 Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.

Мт 13:1–27

1 Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря.

2 І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї.

3 І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти;

4 і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його.

5 Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї;

6 як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло.

7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його.

8 Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро.

9 Хто має уші слухати, нехай слухає.

10 І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями?

11 Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано.

12 Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має.

13 Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють.

14 І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете.

15 Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх.

16 Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують.

17 Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули.

18 Оце ж послухайте приповістї про сїяча.

19 Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се — засїяний край шляху.

20 А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю:

21 тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.

22 А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся безʼовочним.

23 Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро.

24 Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїє добре насїннє на ниві своїй;

25 як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й пійшов.

26 Як же зійшов засїв, та принїс овощ, показавсь тодї й кукіль.

27 І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сїяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль?

Прип 5:1–14

1 Мій сину! слухай уважно мудростї моєї і прихиляй ухо твоє до розуму мого,

2 Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини;

3 Мед бо тече з уст чужої жінки, маснїйша над оливу бесїда в неї;

4 Та наслїдки від неї, як полин, гіркі, й гострі, як той меч обосїчний.

5 Ноги її простують до смертї, ступнї її доходять до безоднї.

6 Як би ти захотїв слїдити за стежкою життя її, то (побачиш, що) дороги її — се манівцї, й ти не розізнаєш їх.

7 Тим то, дїти мої, слухайте мене й не відхиляйтеся від мови з уст моїх.

8 Держи дорогу свою далеко од неї, й до дверей її домівки не наближуйсь,

9 Щоб здоровля твого не оддав другій людинї й лїт твоїх мучителеві;

10 Щоб ти не годував чужих твоїм достатком, та щоб твої труда в чужий дом не переходили.

11 Навпослї ти будеш стогнати, як тїло твоє й снага твоя вичерпаєсь, —

12 Та й скажеш: О, чом же я ненавидїв науку, а серце моє не зважало на впоминання;

13 Чому я не слухав голосу вчителїв моїх, не нахиляв уха мого до наставників моїх;

14 Ось я трохи що не попав у всяке зло посеред збору й громади!