День 201 з 365

2 Цар 25:1–30

1 І сталось: у девятому роцї свого царювання, у десятому місяцї, в десятий день місяця, прийшов Навуходонозор, царь Вавилонський, з усією військовою потугою своєю під Ерусалим та й облїг його, й насипав кругом його обляговий вал.

2 Сим робом опинився город ув облязї до одинайцятого року царя Седекії.

3 На девятий день місяця опанувала голоднеча город і люде не мали що їсти.

4 І зроблено проломину в городї, й втекли всї воївники у ночі кріз ворота між двома мурами, що коло царського саду, (Халдеї ж облягали город навкруги) — та й царь утїк дорогою на рівнину пустинї.

5 Військо ж Халдейське погналось за царем, та й наздогнали вони його в Ерихонському степу, тим часом як його військо покинуло його.

6 І вхопили царя та й повели його до царя Вавилонського в Риблу, а сей вирік йому засуд:

7 Закололи синів Седекіїних перед очима його, Седекію ж ослїпили, закували в кайдани, та й повели в Вавилон.

8 У пятому ж місяцї, на семий день місяця, — се є в девятнайцятому роцї Навуходонозоровому, царя Вавилонського прибув Навузардан, отаман прибічників, слуга царя Вавилонського, в Ерусалим,

9 Та й спалив храм Господень і царську палату й усї будинки в Ерусалимі;

10 І мури навкруги Ерусалиму зруйнували всї полки Халдейські, що були з отаманом над прибічниками.

11 А останок люду, що зоставались у городї, та втекачі, що повтїкали були до царя Вавилонського, й прочий народ простий вивів Навузардан, отаман прибічників;

12 Тільки немногих убогих людей у землї зоставив отаман прибічників виноградарями та пахарями.

13 Мідяні ж стовпи, що були в храму Господньому й підніжжя, й море мідяне, що в домі Господньому, порозбивали Халдеї та й позабірали мідь із них у Вавилон;

14 Позабірали й казани, лопатки, ножі, миски й увесь мідяний посуд, що його вживано при службі;

15 І кадїлницї й чаші, — що тільки було з золота й срібла, побрав отаман прибічників.

16 Стовпи два, море одно, й підніжки, що поробив Соломон до храму Господнього, — мідї з усього знаряддя не було ваги.

17 Вісїмнайцять локот був заввишки один стовп, а зверху його був вінець мідяний, а заввишки був вінець трьох локот, і сїти й гранатові яблучка навкруги вінця — все мідяне; те ж саме й на другому стовпі з сїткою.

18 І взяв отаман прибічницький первосьвященника Сераю, й второго сьвященника Зефанїю, й трьох придверників.

19 А з городу взяв одного скопця, що був приказчиком над військовими людьми, та пятьох ізміж невідступних прибічників царських, і головного писаря військового, що записував людей до військової служби, та шістьдесять чоловіка з народу землї, що находились в городї.

20 Оцїх то побрав Навузардан, отаман прибічницький, та й повів їх до царя Вавилонського в Ривлу;

21 А царь Вавилонський повелїв їх повбивати в Ривлї в Емат-країнї. І переведені Юдеї з землї своєї.

22 Над тими ж, що позоставляв у Юда-землї, Навуходонозор, царь Вавилонський, поставив начальником Годолїю Ахикаменка Сафанового.

23 Як же почули всї військові отамани з військовими людьми, що царь Вавилонський настановив Годолїю, то й зібрались усї до Годолїї в Массифу, а то: Ісмаїл Нетанїєнко, та Йоханан Кареєнко та Серая Танхуметенко з Нетофата, та Езанїя Маахитієнко, з своїми людьми.

24 І заклявся їм і людям їх Годолїя, кажучи: Не лякайтесь служити Халдеям, осїдайтесь у землї й бувайте підневоленити цареві Вавилонському, а буде вам добре.

25 Та семого місяця появивсь Ісмаїл Нетанїєнко, сина Елисамового, з царського роду, а з ним десять чоловіка, й вбив Годолїю, і він умер, а також і Юдеїв та Халдеїв, що були при йому в Массифі.

26 Тодї рушив увесь люд од найменьшого до найбільшого вкупі з військовим отаманнєм та й відправились у Египет, боялись бо Халдеїв.

27 І сталося в трийцять семому роцї невольництва Ехонїєвого, царя Юдейського, у дванайцятому місяцї, двайцять семого дня місяця, Евилмеродах, царь Вавилонський, в роцї, як почав царювати, вивів Ехонїю, царя Юдиного, з темницї;

28 І розмовляв з ним любомирно, й поставив його престол висше престола инших царів, що були в нього в Вавилонї;

29 І перемінив невольницьку одїж його, й трапезував він раз-у-раз в присуттї його, поки й жив на світї.

30 І харчове його — щоденне харчове — давано йому від царя на кожний день по всї днї життя його.

Дії 20:1–38

1 А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.

2 Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.

3 Поживши ж (там) три місяцї, як засїли на него Жиди, коли хотїв був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.

4 Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.

5 Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.

6 Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днїв у Трояду, де пробули сїм день.

7 Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.

8 Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.

9 Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павел промовляв много, похилившись зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.

10 Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.

11 Зійшовши ж угору, переломив хлїб, і попоївши, бесїдував богато аж до зорі, та й пійшов.

12 Привели ж хлопця живого і втішились немало.

13 Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотївши звідтіля взяти Павла, так бо звелїв, хотївши сам ійти пішки.

14 Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.

15 А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.

16 Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.

17 З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.

18 Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,

19 служачи Господеві з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся менї од Жидівського чигання,

20 і що я нї від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,

21 сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.

22 І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї.

23 Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.

24 Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої.

25 І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.

26 Тим я сьвідкую вам сьогоднї, що чистий я від крові всїх.

27 Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.

28 Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.

29 Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.

30 І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.

31 Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.

32 А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.

33 Срібла або золота або одежі, — нїчого не жадав я.

34 Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оцї руки мої.

35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.

36 І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.

37 Доволї ж було плачу у всїх, і, впавши на шию Павлові, цїлували його,

38 смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.

Пс 86:1–17

1 Молитва Давидова. Приклони, Господи, ухо твоє, вислухай мене! Бо я нужденний і вбогий.

2 Сохрани душу мою, бо я богомільний. Спаси, Боже мій, слугу твого, що вповає на тебе!

3 Помилуй мене, Господи! Бо кличу до тебе цїлий день.

4 Звесели душу слуги твого! Бо до тебе, Господи, підношу душу мою.

5 Ти бо, Господи, благий і лагідний, і дуже милосердний для всїх, хто призиває тебе.

6 Приклони, Господи, ухо до молитви моєї, і почуй голос благання мого!

7 В день туги моєї покличу тебе, ти бо вислухаєш мене.

8 Нема між богами такого, як ти, Господи, і нїщо не рівняється дїлам твоїм.

9 Всї народи, що сотворив їх, прийдуть і поклоняться перед тобою, Господи, і будуть імя твоє прославляти.

10 Ти бо великий єси і чудеса твориш, ти єси Бог, сам один.

11 Покажи менї, Господи, дорогу твою; буду ходити в правдї твоїй; прихили серце моє до страху імені твого.

12 Восхвалю тебе, Господи, Боже мій, цїлим серцем моїм, і прославлю імя твоє по віки.

13 Велика бо милість твоя надо мною, ти вибавив душу мою з підземної пропастї.

14 Боже, бутні піднялись на мене, і голота розбишак чигає на життє моє, й не вважають вони на тебе.

15 Ти ж, Господи, єси Бог, милосердний і благий, повільний до гнїву, і великий милостю і правдою!

16 Озирнись на мене, і змилуйся надо мною! Дай слузї твому силу твою, і спаси сина служки твоєї.

17 Яви знамя милостї твоєї, щоб ненавидники мої осоромились, бачивши, що ти, Господи, допоміг менї і потїшив мене.