День 241 з 365

Неем 4:1–5:19

4:1 Як почув Санаваллат, що ми будуємо мур, розсердився і лютився дуже та глузував з Юдеїв,

4:2 І говорив при своїх братах та при Самарийських військових людях, і казав: Що роблять оцї нужденні Юдеї? невже ж їм се дозволять? невже ж вони приносити муть жертви? невже ж вони коли доведуть се до кінця? невже ж вони зроблять живим каміннє, що стало купами пороху, та ще до того й спалене?

4:3 А Товія Аммонїй, що стояв коло його, відказав: Нехай собі будують; прийде лисиця й повалить їх камяний мур.

4:4 Почуй, Боже наш, як із нас глузують, і поверни їх глум на їх голову і віддай їх на глум в землї полону,

4:5 І не покрий беззаконностї їх, і нехай не зникне гріх їх перед лицем твоїм, за те, що вони засмутили будуючих!

4:6 Ми одначе будували мур, і виведений був увесь мур до половини; та й у народу не остигала щирість до роботи.

4:7 Як почув Санаваллат і Товія, і Араби, й Аммонїї, й Азотїї, що мури Ерусалимські відновляються та що виломи зачиняються, то взяла їх досада.

4:8 І змовились усї пійти разом війною на Ерусалим і збурити його.

4:9 А ми молились Богові нашому, й ставили проти їх сторожу день і ніч задля оборони.

4:10 Та Юдеї сказали: Послабшала сила у двигарів, а піску (й вапна) багато; ми не промагаємо будувати муру.

4:11 А вороги наші говорили: Й не знати муть і не вглядять, як ми впадемо серед їх і повбиваємо їх та й спинимо роботу.

4:12 Коли ж приходили Юдеї, що жили побіч їх, і казали нам разів з десять із усїх боків, що вони нападуть на нас,

4:13 Тодї поставив я на низинах коло міста, та за муром на сухих місцях людей по родинах із мечами, з списами їх і з сагайдаками їх.

4:14 І обдивився я й став, і промовив до старшин та значнїйших і до прочого народу: Не лякайтесь їх; памятайте на Господа великого й страшного й бийтесь за братів своїх, за синів своїх і за дочок своїх, за жінок своїх і за хати свої.

4:15 Як же зачули наші вороги, що ми знаємо про їх намір, тодї обернув Бог в нїщо раду їх, і ми всї повертались до муру, кожний до своєї роботи.

4:16 Од того дня половина молодих людей в мене робила роботу, а половина їх держала списи, щити, сагайдаки та панцирі, а старшини стояли позад усього дому Юдиного.

4:17 Ті, що будували мур і носили тягарі, що на їх накладали, робили однією рукою роботу, а в другій держали спис.

4:18 Кожний, хто будував, мав свій меч привязаний коло свого стану, й так вони будували. Коло мене стояв трубач.

4:19 І сказав я до значнїйших і старшин, та до иншого народу: Робота велика й розлягла, і ми розсїяні по мурі далеко один від одного;

4:20 То ж, звідкіль почуєте ви гук труби, в те місце збірайтесь ід нам; Бог наш воювати ме за нас.

4:21 Оттак робили ми роботу; й половина держали списи від сходу ранньої зорі доки не зʼявлялись зірки.

4:22 Окрім сього, в той самий час сказав я народові, щоб усї ночували в Ерусалимі з своїми наймитами, — й будуть вони в нас одні вночі на вартї, а другі вдень на роботї.

4:23 І нї я, нї брати мої, нї слуги мої, нї сторожі коло мене не скидали з себе своєї одежі; в кожного був під рукою меч і вода.

5:1 Аж ось піднялось велике наріканнє в народї і в жінок його на братів своїх Юдеїв:

5:2 Були такі, що говорили: Нас, синів наших і дочок наших багацько; і ми бажали б доставати хлїба й харчуватись, щоб жити.

5:3 Були й такі, що казали: Свої поля й виноградники свої, й свої хати ми даємо в заставу, щоб дістати хлїба в голодї.

5:4 Були й такі, що казали: Ми позичаємо срібло на податки цареві, й даємо в заставу поля наші та виноградники наші;

5:5 У нас такі ж тїла, як тїла в братів наших, а сини наші такі ж, як і їх сини, та от ми мусимо давати синів наших і дочок наших у найми, а декотрі з дочок наших уже в неволї. Нема нїяких засобів в руках наших на викуп; і поля наші та виноградники наші у других.

5:6 Як почув я їх нарікання і такі слова, то я розгнївався дуже.

5:7 Серце моє збурилось, і я почав остро докоряти старшинам та значним і сказав їм: Ви берете з братів своїх лихву? І скликав я проти їх великі збори,

5:8 Та й сказав їм: Ми викуповували братів своїх, Юдеїв, проданих поганам, скільки в нас було сили, а ви продаєте братів своїх, і вони продаються нам? Вони мовчали й не знаходили, що б відповісти.

5:9 І сказав я: Не гаразд ви робите. Чи ж не в страху перед Богом нашим повинні ви ходити, щоб уйти глуму від народів, ворогів наших?

5:10 Та й я, й брати мої, й служащі при менї давали їм в позичку срібло й хлїб, але даруймо їм довг сей?

5:11 Вернїть же їм таки тепер поля їх, виноградні та маслинні садки їх, і хати їх, і лихву з грошей і хлїба, з вина й оливи, на яку ви позичали їм.

5:12 І сказали вони: Вернемо й не вимагати мемо в їх; зробимо так, як ти кажеш. І покликав я сьвященників, і звелїв їм заприсягтись, що й вони так зроблять.

5:13 І витрусив я мою одежу й сказав: Нехай Бог так витрусить кожну людину, що не додержить свого слова, з його дому й з його дорібку, і бодай йому було так витрушено й порожньо! А ввесь збір промовив: амінь. І прославили Бога; і здїйснив народ слово се.

5:14 Іще: від того часу, як менї приказано бути їх областним начальником у землї Юдейській, від двайцятого року до трийцять другого року царя Артаксеркса, за двайцять років я й брати мої не побирали прохарчування областних начальників;

5:15 А переднїйші начальники краю, що були до мене, обтяжували народ, і брали з їх хлїб і вино, окрім сорока секлів срібла (на день); навіть і слуги їх паношились над народом. Я же не робив так через страх Божий.

5:16 При сьому я вів роботу коло сього муру; та й поля ми не закуповували, а всї слуги мої збірались туди на роботу.

5:17 Юдеїв і старшин бувало по сто пятьдесять чоловіка за столом у мене, окрім тих, що приходили до нас з народів, які навкруги нас.

5:18 А було наготовляно щодня: один віл, шість добірнїх овець, і птицї готувалось у мене, а за десять день виходила сила всякого вина. А одначе начальницької харчі я не вимагав, бо важка служба тяготїла на сьому народї.

5:19 Спогадай, мій Боже, на добро менї про все, що я вчинив задля сього народу!

Рим 3:15–31

15 скорі ноги їх проливати кров;

16 руїна та злиднї на дорогах їх,

17 а дороги мирної не пізнали.

18 Нема страху Божого перед очима їх.

19 Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові;

20 тим що дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.

21 Тепер же окроме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків;

22 правда ж Бога через віру Ісус-Христову усїм і на всїх віруючих; нема бо ріжницї:

23 всї бо згрішили, і лишені слави Божої,

24 оправдають ся (ж) дармо благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї,

25 котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб зʼясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому,

26 щоб зʼясувати (кажу) правду свою нинїшнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.

27 Де ж величаннє? Виключене. Которим законом? учинків? Нї, а законом віри.

28 Думаємо оце, що чоловік оправдуєть ся вірою, без учинків по закону.

29 Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам;

30 яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою.

31 То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон.

Пс 103:1–22

1 Псальма Давидова. Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє — сьвяте імя його!

2 Прославляй, душе моя, Господа, і не забудь усї добродїйства його!

3 Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої;

4 Він вибавляє тебе із могили, вінчає тебе ласкою і милосердєм;

5 Твою старість добром ситить, молодість твою, як у орла, відновляє.

6 Господь творить справедливість і суд усїм поневоленим.

7 Він показав дороги свої Мойсейові, а дїла синам Ізраїлевим.

8 Господь милосердний і благий, до гнїву повільний, а добротою великий.

9 Не буде вічно карати і по віки памятати.

10 Не по гріхам нашим дав нам, анї по несправедливостї нашій відплатив нам.

11 Бо як високо небо над землею, така велика милість його над тими, що бояться його.

12 Як далеко схід від заходу, так віддалив від нас переступи наші.

13 Як батько милосердується над дїтьми, так милосердується Господь над тими, що бояться його.

14 Він бо знає постать нашу, памятає, що ми з пороху взялися.

15 Чоловік, — як трава днї його, як квітка в полі, так він цвите, відцвитає;

16 Понесеться вітер над нею, і вже не стало її, і не знайти більш місця її.

17 Милість Господа од віку до віку над тими, що бояться його, і справедливість його над дїтьми дїтей їх,

18 Над тими, що заповіт його хоронять, і про заповідї його памятають, щоб сповняти їх.

19 Господь утвердив престіл свій на небесах, і над усїм володїє царство його.

20 Благословіть Господа, ви ангели його, силою потужні, сповнителї слова його, покірні голосові слова його!

21 Благословіть Господа, всї сили його небесні, ви слуги його, сповнителї його благоволення!

22 Благословіть Господа, всї творива його, по всїх місцях володїння його! Благослови Господа, душе моя!