День 247 з 365
Ест 1:1–22, Рим 8:22–39, Йов 10:1–12
Старий Заповіт
1 І було за часів Артаксеркса, — сей Артаксеркс царював над сто двайцятьма сьома країнами від Индиї до Етиопиї, —
2 Того часу, як царь Артаксеркс сїв на свій царський престол, що в Сузах, престольному містї,
3 На третьому роцї свого царювання справив він бенкет усїм князям своїм служащим при ньому, головним начальникам над Перським та Мидийським військом і намісникам у країнах своїх,
4 Показуючи велике багацтво царства свого та инший блеск величностї своєї через багато днїв, се б то через сто вісїмдесять днїв.
5 А коли минули сї днї, справив царь свому народові, що знаходився в престольному містї Сузах, від великого до малого, семиденний бенкет на садовому дворі царського дому.
6 Білі, різноцьвітні й яхонтової барви вовняні тканини, завішені на висонових та пурпурових шнурках, висїли на срібних каблучках та марморових стовпах.
7 Золоті й срібні ложа були на помостї, виложеному зеленим каменем і мармором, і перловиною й чорним каменем.
8 Напитки подавано в золотому посудї і все в инчих та в инчих посудинах в цїнї на трийцять тисяч талантів; а вина царського було дуже багато, після богацтва царя. Питтє йшло в порядку; нїхто не силував, бо царь дав такий наказ усїм домозверхникам своїм, щоб чинили по волї кожного.
9 Та й цариця Астинь справила так само гостину для жіноцтва в царському домі царя Артаксеркса.
10 На сьомий день, як від вина розвеселилось серце в царя, сказав він Мегуманові, Бизтї, Харбонї, Бигтї і Авагтї, Зетарові й Каркасові — сїмом скопцям, що служили перед лицем царя Артаксеркса,
11 Щоб привели царицю Астинь перед лице царя в царському вінцї, на те, щоб показати народам та князям красу її, бо вона була дуже гарна.
12 Але цариця не схотїла прийти по наказу царя через скопцїв.
13 І розсердився царь вельми, і лютість його запалала в йому. І спитав царь мудрецїв, що знали давні звичаї, — бо царські справи робились за радою всїх тямущих в законї й праві, —
14 А найблизшими до нього були тодї: Каршена, Шетар, Адмата, Тарсис, Мерес, Марсена, Мемухан, — сїм князїв Перських та Мидійських, що могли бачити лице цареве й седїли першими в царстві:
15 Як би вчинити по закону з царицею Астинею за те, що вона не поступила по слову царя Артаксеркса, переданому через скопцїв?
16 І промовив Мемухан перед лицем царя й князїв: Не перед одним царем винна цариця Астинь, а перед усїма князями і перед усїма народами, що по всїх краях царя Артаксеркса;
17 Бо вчинок царицин дійде до всїх жінок, і вони почнуть маловажити своїх чоловіків і казати муть: Царь Артаксеркс звелїв привести царицю Астинь перед своє лице, а вона не пійшла.
18 Тепер княгинї Перські й Мидийські, що почують про вчинок царицин, казати муть теж саме усїм царевим князям, і зневаги та пересердя буде немало.
19 Коли се до вподоби цареві, нехай вийде від його царська постанова і запишеться в закони Перські та Мидійські, і не зміниться, що Астинь не входити ме перед лице царя Артаксеркса, а її царське становище царь передасть другій, що лїпша за неї.
20 Як почують про цю царську постанову, яка розійдеться по всьому царстві його, яке воно нї велике, тодї всї жінки шанувати муть своїх чоловіків, від великого до малого.
21 І до вподоби було се слово в очах царя й князїв; і зробив царь по слову Мемухана,
22 І послав по всїх краях царевих письма, писані в кожний край його письмом і до кожного народу його мовою, щоб кожний чоловік був паном в своїй господї, і щоб про це було оповіщено кожному на його рідній мові.
Новий Заповіт
22 Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
23 Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.
24 Надїєю бо спаслись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись?
25 Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.
26 Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.
27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.
28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані;
29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.
30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.
31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?
32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?
33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!
34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!
35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?
36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.
37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.
38 Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,
39 нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.
Мудрість
1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, — й ти губиш мене?
9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11 Скірою й тілом зʼодяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?