День 248 з 365

Ест 2:1–23

1 Після сього, як погас гнїв царя Артаксеркса, згадав він про Астинь і про те, що вона вчинила, та що було постановлено проти неї.

2 І сказали цареві двораки, служивші при ньому: Нехай би пошукали цареві молодих гарних дївчат,

3 І нехай би царь поставив виглядачів по всїх краях свого царства, котрі б зібрали всїх молодих дївчат, гарних на вид, в престольне місто Сузи, в палату жіночу під догляд Гегая, скопця царського, сторожа коло жінок, і нехай би видавали їм пахощі до натирання.

4 І дївчина, що вподобають цареві очі, нехай буде царицею замість Астинї. І було до сподоби се слово в царевих очах, та й він так і зробив.

5 Був же в Сузах, престольному містї, один Юдей, на ймя Мардохей, син Яїрів, Семеїв, син Кисів, з поколїння Беняминового.

6 Він був переселенець із Ерусалиму, як і инші бранцї, виведені з Ехонїєю, царем Юдейським, яких переселив Навуходонозор, царь Вавилонський.

7 І виховував він Гадассу, — се ж вона Естер, — дочку дядька свого, бо в неї не було нї батька нї матері. Дївчина ся була гарна станом й гожа з лиця. Після смертї її батька та її матері взяв її Мардохей до себе замість дочки.

8 Як же оповіщено приказ царя й його закон, та як зібрано багато дївчат в престольне місто Сузи під догляд Гегая, тодї взято й Естер в дім царський під догляд Гегая, сторожа коло жінок.

9 І ця дівчина припала до вподоби очам його, й прихилила собі в його ласку, й посьпішився він видати їй прикраси, й що припадало на її частку, та приставити до неї з царського роду сїм дївчат, вартних бути при нїй, і перевів її й дївчат її в кращий віддїл жіноцького дому.

10 Естер не сказала нї про народ свій, нї про свою рідню, бо Мардохей дав їй наказ, щоб не казала.

11 І приходив Мардохей що дня до двора жіноцького дому, щоб довідатись, чи Естер здорова, й що дїється з нею.

12 Як прийшов час для кожної дївчини входити до царя Артаксеркса, після того, як за дванайцять місяцїв зроблено було з нею все, постановлене задля женщин, — бо стільки часу тревали натирання їх: шість місяцїв мирровою оливою, а шість місяцїв пахощами й инчими жіночими натираннями; —

13 Тодї вступала дївчина до царя. Чого б вона нї забажала, давали їй все при виходї з жіночого дому в дім царський.

14 Ввечері вона входила, а вранцї верталась в другий жіночий дім під догляд Шаазгаза, царського скопця, сторожа коло наложниць; і вже не ввіходила до царя, — тільки хиба б царь забажав її, й її покликали б по іменнї.

15 Як прийшов час Естері, дочцї Аминадава, дядька Мардохейового, що взяв її до себе замість дочки, — ійти до царя, то вона не просила нїчого, окрім того, про що сказав їй Гегай, царський скопець, сторож коло жінок. І Естер запобігла ласки в очах усїх, хто її бачив.

16 І взято Естер до царя Артаксеркса в царський дім його на десятому місяцї, се б то в місяцї Тебелї, на сьомому року царювання його.

17 І вподобав царь Естеру більш за всїх жінок, і запобігла вона в його ласки й прихильностї більше за всїх дївчат; і надїв він царський вінець їй на голову й поставив її царицею замість Астинї.

18 І справив царь велику гостину всїм князям своїм і служачим при йому, — гостину задля Естери, й дав пільгу країнам та роздав подарунки з царською щедрістю.

19 Коли другий раз зібрано дївчата, седїв Мардохей коло царської брами;

20 Естер все ще не згадувала про свою рідню і про свій народ, як звелїв їй Мардохей, бо Естер поступала по слову Мардохея й тепер так само, як і тодї, коли була в його приймачкою.

21 Того ж часу, як седїв Мардохей коло царської брами, два царські скопцї, Гавата й Тарра, сторогуючі при порозї, а розлючені, змовлялись наложити руку на царя Артаксеркса.

22 Довідавшись про се, дав Мардохей знати царицї Естері, а Естер сказала цареві від імення Мардохея.

23 Дїло вислїджено й знайдено справдїшнїм, і обох їх повішено на дереві. І вписано добродїйство Мардохейове в книгу щоденних записок у царя.

Рим 9:1–33

1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,

2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.

3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;

4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;

5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.

6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,

7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.

8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.

9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.

10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;

11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),

12 сказано їй, що більший служити ме меншому,

13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.

14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.

15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.

16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.

17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.

18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).

19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?

20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?

21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,

23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,

24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?

25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.

26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.

27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:

28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.

29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.

30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;

31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.

32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.

33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.

Йов 10:13–22

13 Але й те скривав ти в серцї свойму, — я знаю, що се й було в тебе (на думцї), —

14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.

15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;

16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.

17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.

18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нї-чиє око;

19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матірнього живота перенесений був у гріб.

20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,

21 Покіль пійду — й не вернусь — в країну темряви й тїнї смертньої,

22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.