День 249 з 365

Ест 3:1–15

1 Після сих подїй звеличив царь Артаксеркс Амана, сина Амадатового, Вугейця, й піднїс його і поставив сїдлище його висше за всїх князїв, що в його;

2 І всї служивші при цареві, що при царській брамі, кланялись і припадали перед Аманом, бо так звелїв був царь. Мардохей же не кланявся й не падав ниць.

3 І говорили слуги цареві, що при царській брамі, Мардохейові: Чому ти нарушуєш приказ царський?

4 І як вони говорили йому що дня, а він не слухав їх, то вони сповістили Аманові, щоб пересьвідчитись, чи додержить Мардохей слова, бо він сказав їм, що він Юдей.

5 І як побачив Аман, що Мардохей не кланяється й не падає ниць перед ним, то розгнївався Аман вельми.

6 Та йому здавалось нїчим, накласти руку на одного Мардохея, але як йому сказали, з якого народу Мардохей, то Аман задумав вигубити всїх Юдеїв в усьому царстві Артаксеркса, яко народ Мардохеїв.

7 (І зібрав раду) першого місяця, — се є місяць Нисан, — на двайцятому року царя Артаксеркса, і кидали пур, се б то жереб, перед лицем Амана на день і на місяць, — на дванайцятий місяць, тобто на місяць Адар.

8 І сказав Аман до царя Артаксеркса: Е один народ розкиданий і розсїяний поміж народами по всїх краях твого царства; а в їх закони инші, нїж у всїх народів, та й законів царевих вони не виконують; цареві ж не слїд так полишати їх.

9 Коли цареві до вподоби, то нехай припише, щоб їх вигубити, а я одважу десять тисяч талантів срібла в руки скарбників, щоб вложили в царську скарбницю.

10 Тодї здійняв царь свій перстень з руки своєї і віддав його Аманові, синові Амадата, Вугейцеві, щоб ствердити засуд проти Юдеїв.

11 І сказав царь Аманові: Віддаю тобі твоє срібло й народ; чини з ним, як тобі завгодно.

12 І покликано писарів царських на першому місяцї, тринайцятого дня його, й написано, як приказав Аман, до царських сатрапів і до начальників у кожнїй країнї, і до князїв у кожного народу, — в кожну країну її ж письмом і до кожного народу мовою його: все було написано від імення царя Артаксеркса і стверджено перстнем.

13 А послані були письма через гонцїв по всїх краях царевих, щоб повбивати, вигубити й викоренити всїх Юдеїв, малого й старого, дїтей і жінок за один день, тринайцятого дня дванайцьотого місяця, се б то місяця Адара, а їх майно розграбити.

14 Відпис із приказу віддати в кожну країну, як закон, оповіщений для всїх народів, щоб були напоготові до сього дня.

15 Гонцї одійшли зараз з царським приказом. Оповіщено ж приказ і в Сузах, престольному містї; і седїли царь та Аман і пили, а місто Сузи було зворушене.

Рим 10:1–21

1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.

2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.

3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.

4 Кінець бо закону — Христос, на праведність кожному віруючому.

5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.

6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)

7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)

8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;

9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.

10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.

11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.

12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.

13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.

14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?

15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?

16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?

17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.

18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.

19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.

20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.

21 До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.

Пс 106:1–48

1 Хвалїте Господа! Прославляйте Господа, він бо благий, бо милість його по віки!

2 Хто виповість великі дїла Божі, звістить всю хвалу його?

3 Щасливий, хто за правосуддє дбає, і всякого часу творить справедливість!

4 Спогадай мене, Господи, з благоволеннєм до народу твого! Завитай в мене з спасеннєм твоїм!

5 Щоб побачити щасну долю вибраних твоїх, звеселитись радощами народу твого, хвалитись наслїддєм твоїм.

6 Ми согрішили, як і батьки наші, жили не по правдї, творили беззаконнє.

7 Батьки наші в Египтї не зрозуміли чудес твоїх, не памятали про багацтво милосердя твого, і були впертими коло моря, коло Червоного моря.

8 Але він спас їх задля імя свого, щоб явити потугу свою.

9 І кликнув він на Червоне море, й висохло; і велїв їм переходити безоднї, як степи.

10 І вислобонив їх з руки ненависника, і визволив їх з руки ворога.

11 Води покрили гнобителїв їх, нї один з них не остався.

12 Тодї повірили вони словам його, засьпівали хвалу йому.

13 Та скоро забули дїла його, не чекали на присуд його.

14 Забаглось їм ласощів в пустинї, і стали скушати Бога в пустинї.

15 Тодї дав їм, чого бажали, але післав знуреннє душам їх.

16 І позавидували вони в таборі Мойсейові, і Ааронові, сьвятому в Господа.

17 Розступилась земля, і проковтнула Датана, і покрила ватагу Авирама.

18 І бухнув огонь під ватагою, і поломя пожерло беззаконних.

19 Вони зробили тельця коло Гореба-гори, і покланялись перед литим творищем.

20 І заміняли славу свою за подобу бика, що травою годується.

21 Вони забули Бога, спасителя свого, що сотворив велике дїло в Египтї,

22 Чудеса в країнї Хама, страшне дїло на Червоному морі.

23 Тодї сказав він, що запропастив би їх, якби Мойсей, вибраний його, не стояв перед ним над проваллю, щоб відхилити ярість його від погибелї.

24 Потім відріклися землї благословенної, не повірили слову його;

25 Нарікали в шатрах своїх, на голос Господа не зважали.

26 Тодї, піднявши руку свою, поклявся, що трупом положить їх в пустинї,

27 І повалить потомство їх під ярмо народів і розсипле їх по землях.

28 Пристали вони до Баал-Пегора, й їли жертви мертвих ідолів.

29 Прогнївили Бога дїлами своїми; і спала на них кара.

30 Тодї Пинегас, зробивши суд, умилосердив Бога, і кара минула.

31 І полїчено йому се за справедливість з роду в рід аж по віки.

32 Ще прогнївили Бога над водами Мериви; і задля них дізнав Мойсей лиха.

33 Бо так допекли серцю його, що нерозважно говорив устами.

34 Вони не знищили народів, про котрих говорив їм Господь;

35 Але помішались з народами, і навчились звичаїв їх.

36 Почали служити божищам їх, котрі для них сїткою стались.

37 Синів своїх і дочок своїх в жертву бісам приносили;

38 Проливали кров невинну, кров синів своїх і дочок своїх, що жертвували їх божищам Канаанським; і осквернилась земля від крові.

39 І опоганили себе дїлами своїми, і творили блуд починками своїми.

40 Тодї запалав гнїв Господа на нарід його, і зʼогидїло йому наслїддє його;

41 Віддав їх в руки народам, і їх ненавидники панували над ними.

42 Вороги їх гнобили їх, і вони були поневолені під рукою їх.

43 Часто спасав він їх; вони ж гнївили його радою своєю, і падали за несправедливість свою.

44 Але він зглянув на їх неволю, як почув моленнє їх;

45 І згадав він заповіт свій з ними, і жаль йому стало по великостї милосердя його.

46 І дав їм знайти милосердє в усїх, що в полон їх забрали.

47 Спаси нас, Господи Боже наш, і збери нас до купи зпоміж народів, щоб могли прославляти сьвяте імя твоє, і хвалитись славою тоєю. Благословен Господь, Бог Ізраїля, по віки! І нехай скаже весь нарід: Амінь! Аллилуя!