День 280 з 365

Єр 4:1–31

1 Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись.

2 Тодї божити мешся: „Так певно, як жив Господь!‟ у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись.

3 Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною;

4 Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші.

5 Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи!

6 Виставте стяга ʼд Сионові, — втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу.

7 Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені.

8 Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої.

9 І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки.

10 І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: „Мир буде в вас‟; а се ось меч доходить до душі?

11 Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;

12 Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.

13 Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його — мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.

14 Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?

15 Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової:

16 Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.

17 Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.

18 Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.

19 Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.

20 Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину — намети мої.

21 Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?

22 Се з того, що нарід мій безглуздий — не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.

23 Подивлюсь на землю — і ось вона порожна й пуста, — на небо, а нема на йому сьвітла.

24 Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.

25 Озираюсь — і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.

26 Дивлюсь, та бо й Кармель — пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.

27 Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.

28 Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.

29 Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.

30 Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, зʼукрашуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, — вони наставати муть на життє твоє.

31 Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, — крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: „Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!‟

2 Кор 5:1–21

1 Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.

2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,

3 коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись.

4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.

5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.

6 Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:

7 (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)

8 Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.

9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.

10 Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.

11 Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.

12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.

13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.

14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли;

15 і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.

16 Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.

17 Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.

18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення,

19 яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.

20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.

21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.

Пс 119:1–40

1 Алеф. Блаженний, в кого дорога чесна, хто в законї Господа ходить!

2 Блаженний, хто сьвідчення його хоронить, хто цїлим серцем його шукає,

3 Хто кривди не робить, його дорогами ходить!

4 Ти велїв заповідї твої пильно повнити.

5 Ой коли б дороги мої та вели мене, щоб устави твої хоронити!

6 Тодї б я не посоромився, на всї заповідї твої зважаючи.

7 Буду прославляти тебе, навчаючись законів справедливостї твоєї.

8 Повнити му твої устави; не опусти мене зовсїм. Бет.

9 Як держати ме чисто парень стежку свою? Коли дбати ме про неї після слів твоїх.

10 Цїлим серцем моїм шукав я тебе; не дай менї відхилитись від заповідей твоїх!

11 Слово твоє заховав я в серцї моїм, щоб не согрішити проти тебе.

12 Благословен будь, Господи! Навчи мене уставів твоїх!

13 Устами моїми звіщав я присуди уст твоїх.

14 Дорогами сьвідчень твоїх я більш любувався, як найбільшим багацтвом.

15 Про заповідї твої буду промишляти, і стежок твоїх пильнувати.

16 В уставах твоїх моє милуваннє; не забуду слова твого. Гімель.

17 Твори милість слузї твому, і буду жити і слово твоє хоринити!

18 Отвори очі мої, і побачу дива закону твого!

19 Я стороннїй на землї, не крий від мене заповідей твоїх!

20 Втомилась душа моя від щоденного бажання за присудами твоїми.

21 Ти погрозив бутним, проклятим, що відступають від заповідей твоїх.

22 Одверни від мене сором і зневагу! Бо я хоронив сьвідчення твої.

23 І князї засїдають, змовляються проти мене; слуга ж твій про устави твої промишляє.

24 Сьвідчення твої моя роскіш, моя рада. Далет.

25 До пороху пристала душа моя; оживи мене по слову твому.

26 Про дороги мої росказав я, і ти вислухав мене; навчи мене уставів твоїх!

27 Дай зрозуміти дорогу росказів твоїх, і буду промишляти про дивні дїла твої.

28 Ниє душа моя від смутку; піддвигни мене, по слову твому!

29 Одверни від мене дорогу льживу, і закон твій даруй менї!

30 Вибрав я дорогу вірностї, твої присуди поставив перед собою.

31 Я пристав до сьвідчень твоїх; Господи, не дай осоромитись менї!

32 Пійду дорогою твоїх заповідей, коли зробиш простір серцю мому. Ге.

33 Навчи мене, Господи, дороги уставів твоїх, і додержу її до кінця життя.

34 Дай менї розум, і буду хоронити закон твій, і повнити з цїлого серця.

35 Дай ходити стежкою заповідей твоїх! Бо в тому радість моя.

36 Нахиляй серце моє до сьвідчень твоїх, а не до користї.

37 Одверни очі мої, щоб марноти не бачили! Оживи мене в дорозї твоїй.

38 Сповни слово твоє слузї твому, що благовіє перед тобою.

39 Одверни від мене сором, котрого я боюся! Твої бо присуди благі.

40 Глянь, я бажаю росказів твоїх; оживи мене правдою твоєю. Вав.