День 281 з 365

Єр 5:1–6:30

5:1 Пройдїте по улицях Ерусалимських, озирнїтесь навкруги та роспитуйте й шукайте по всїх майданах: чи знайдете кого, що чинив би суд, щоб допевнявся правди, — я би змилосердився.

5:2 Хоч вони й мовляють: „Як жив Господь!‟ то божяться криво.

5:3 Твої ж, Господи, очі хиба не на правду дивляться? Ти побиваєш їх, та їх наче б не болїло; ти вигублюєш їх, та вони не хочуть знати науки; лиця в їх поробились твердїйшими од каменя — не хотять навернутись.

5:4 Я думав собі: вони, може бути, люде прості, вони дурні, то ж і не знають путя Господнього, нї закону Божого.

5:5 Пійду ж я до значних та розмовлюсь із ними, бо вони знають Господню путь, закон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви.

5:6 Тим і побє їх лев із лїса, пожере степовий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лїку зрадам їх.

5:7 Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що — не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць.

5:8 Вони — годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени.

5:9 Хиба ж менї не карати за таке? говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей?

5:10 Вилазїте на мури його й розвалюйте — та не до щаду; виривайте парости його, бо вони не Господнї;

5:11 Зрадив бо мене дом Ізрайлїв і дом Юдин, говорить Господь.

5:12 Одцурались вони Господа й мовляли: „Нема його, й не побє нас лиха година, нї меч, нї голоднеча.

5:13 І пророки говорили на вітер, і слова (Господнього) нема в них; їм самим нехай те станеться.‟

5:14 Тим же то говорить Господь Бог сил: за те, що провадили ви такі речі, зроблю я слова мої в устах твоїх огнем, а сих людей — дровами, і той огонь пожере їх.

5:15 Ось, я напущу на вас, доме Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що він говорить, ти незрозумієш.

5:16 Сагайдак у його, як гріб розтворений, а всї вони — самі невміраки.

5:17 І повиїдають вони вроджай твій і зерно твоє; зʼїдять синів твоїх і дочок твоїх; вівцї твої й товар твій; виноградину твою й смокви твої; утверджені городи твої, що на їх уповаєш, вони мечем звоюють.

5:18 Але й у ті часи, говорить Господь, не вигублю вас до щаду.

5:19 Коли ж мовляти мете: За що вдїяв нам се все Господь, Бог наш? то відкажи їм: Що ви мене покинули та й служили чужим богам у своїй землї, за те будете служити чужим у землї не вашій.

5:20 Оповістїть се в дому Якововому й звістїть в Юдеї, кажучи:

5:21 Слухайте, дурні й нерозсудливі люде, що маєте очі, та не бачите, маєте уші, та не чуєте:

5:22 Чи вже ж ви та не боїтесь мене, говорить Господь, чи й передо мною не затремтите? Я ж положив морю гряницею піски, вічною гряницею, яку воно не переступить; і хоч филї його напирають, та годї їм перемогти; хоч вони бурхають, та не здолїють перейти.

5:23 А в людей сих серце бутне й ворохобне; відступили та й пійшли манівцем.

5:24 Не подумали ж у серцї свойму: Біймося Господа Бога нашого, що дає нам свого часу дощ раннїй і пізнїй, що порядкує тижнями, призначеними на жнива.

5:25 Се ж провини ваші відхилили те, се ваші гріхи відняли вам те добро.

5:26 Бо між людьми моїми знаходяться безбожні: залягають, як птахоловцї, припадають до землї, наставляють сїти, щоб ловити людей.

5:27 Мов клїтка, повна птиць, так повно в їх домівках оманного заробітку; сим робом і поробились вони великими й заможними,

5:28 Потовстїли й погрубшали, а в лихому попереступали всяку міру; не розбирають справ на судї, справ безбатченків; самі упливають в добрі, а справедливому дїлу вбогих не помагають на судї.

5:29 Чи не покараю ж я за таке, говорить Господь, і не помститься серце моє на такому народові, як сей?

5:30 Чудні й страшні речі дїються в сїй землї:

5:31 Пророки пророкують лож, сьвященники за їх підмогою управляють, а люд мій любить се. Що ж ви чинити мете, як настане тому кінець?

6:1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.

6:2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.

6:3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє.

6:4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.

6:5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!

6:6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства.

6:7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем — повсячасно кривда й знущаннє.

6:8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.

6:9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.

6:10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє — се в них жарт; не любе воно їм.

6:11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.

6:12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.

6:13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника — всї витворяють оману.

6:14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: „Спасеннє!‟ мир! а нїякого мира нема.

6:15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.

6:16 Так говорить Господь: Зʼупинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо.

6:17 Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.

6:18 Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.

6:19 Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, — овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.

6:20 Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.

6:21 Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.

6:22 Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;

6:23 Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.

6:24 Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.

6:25 Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.

6:26 Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.

6:27 Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.

6:28 Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, — всї попсовані.

6:29 Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.

6:30 Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.

2 Кор 6:1–7:16

6:1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.

6:2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.)

6:3 Нїякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,

6:4 а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах,

6:5 в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,

6:6 в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,

6:7 в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,

6:8 славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;

6:9 яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;

6:10 яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.

6:11 Уста наші відкрились до вас, Коринтяне; серця наші розпросторились.

6:12 Не стїснені ви в нас, а тїснитесь в утробах ваших.

6:13 Такою ж нагородою (кажу вам, як дїтям) розпросторітесь і ви.

6:14 Не ходїть у жадному ярмі з невірними; яке бо товаришуваннє праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою?

6:15 Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним?

6:16 І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде.

6:17 Тим же вийдїть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас,

6:18 і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.

7:1 Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.

7:2 Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нїкого не зопсували, нї з кого не здирали.

7:3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.

7:4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.

7:5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.

7:6 Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,

7:7 не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся.

7:8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.

7:9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.

7:10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить.

7:11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.

7:12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.

7:13 Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.

7:14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правдї говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.

7:15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.

7:16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.

Йов 20:9–21

9 Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його.

10 Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив.

11 Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його.

12 Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм,

13 Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, —

14 То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому.

15 Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його.

16 Яд він гадючий всисає, так од гадюки й згине.

17 Не бачити йому річок, рік текучих молоком та медом!

18 Верне все трудом набуте, проглинути не зможе; по мірі набутків його буде й заплата його, й він не натїшиться.

19 Він бо тїснив, одправляв убогих; видирав домівки, що їх не будував;

20 Не знало наситку черево його, й не щадив він нїчого в захланностї своїй.

21 Нїчо не спаслося від прожорства його, зате ж і не вдержиться щасттє його.