День 282 з 365

Єр 7:1–34

1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа:

2 Увійди в двері дому Господнього й промов там оце слово, й скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всї Юдеї, що ввіходите в цї двері поклонитись Господеві.

3 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Направте путї ваши і вчинки ваші, тодї дам я вам жити на сьому займищі.

4 Не покладайте надїї тілько в лестивих словах: „Храм Господень, храм Господень, храм Господень!‟

5 Бо тілько тодї, як цїлком поправите путї ваші й учинки ваші, коли чинити мете праведний суд між чоловіком а його супротивником,

6 Не тїснити мете чуженицї, сироти й удови, та не проливати мете безвинної крови на сьому місцї й не ходити мете слїдом за чужими богами собі на лихо,

7 Тілько тодї дам вам жити на сьому займищі, в землї, що надїлив отцям вашим од роду та й до роду.

8 Ви ж уповаєте на лестиві речі, що не принесуть вам нїякого пожитку.

9 Як то? ви крадете, вбиваєте, перелюбкуєте й присягаєте криво, кадите перед Баалом й бігаєте слїдом за чужими богами, що їх не знаєте,

10 А тодї йдете й приступаєте перед мене в сьому дому, названому моїм імям, та й говорите: „Ми спасені,‟ хоч вперед коїли всї ті гидоти.

11 Чи не зробився ж вертепом розбишак ув очах у вас дом сей, що названий моїм імям? Я, я сам бачу се, говорить Господь.

12 Ійдїте ж до місця мого в Сило, де я у давні часи призначив пробуток іменні мойму, та й подивітесь, що вдїяв я йому за ледарство людей моїх, Ізраїля.

13 От і нинї, за те ж саме, що коїте таке ж беззаконство, говорить Господь, і хоч я раз-пораз говорив до вас, а ви не слухали мене, і кликав вас, а ви не озивались, —

14 Вчиню так само з сим домом, що його названо моїм імям, і що на його вповаєте, та й з тим місцем, що надїлив вам і вашим отцям, — як учинив із Силомом.

15 І відопхну вас ізперед мене, як відопхнув браттє ваше, усе потомство Ефраїмове.

16 Ти ж не благай мене за сих людей, не молись гаряче за них, й не всиловуйся передо мною, бо не вислухаю тебе.

17 Хиба не бачиш сам, що вони коять по городах Юдиних й по улицях Ерусалимських?

18 Дїтвора збірає дрова, а батьки запалюють огонь, жіноцтво ж замішує тїсто, щоб напекти пирожків небесній царицї та приносити ливну жертву чужим богам, на досаду менї.

19 Та чи менї ж вони допікають, говорить Господь, — а не самим собі на свій сором?

20 Тим то ось як говорить Господь Бог: Оце виливається гнїв мій й досада моя на се місце, на людей і на скотину, на дерева польові й на земляні плоди, й загориться та й не згасне.

21 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Прибавляйте собі всепалення ваші до кожної жертви вашої, та й їжте мясиво її;

22 Я бо не говорив і не заповідав отцям вашим про всепаленнє й жертву, як виводив їх із Египту,

23 Но дав їм таку заповідь: Слухайте голосу мого, то я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми; і ходїте кожною дорогою, що я вказую вам, щоб вам було добре.

24 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого, а жили по думцї й упрямостї ледачого серця свого, й повернулись до мене плечима, не лицем.

25 З того часу, як вийшли батьки ваші з Египту, та й по сей час, посилав я всїх слугів моїх, — пророків, день у день, без устанку;

26 Та вони не слухали мене, не нахиляли уха свого; нї, показували себе що раз більш тугошиїми, гірш як отцї їх.

27 Та як і ти промовляти меш до них сї слова, то вони тебе не будуть слухати; як їх кликати меш, вони до тебе не будуть озиватись.

28 Тодї казати меш до них: Ой ти, люде, що не слухаєш повелїння Господа, Бога свого, і не приймаєш науки його! зникла правда в них, наче б віднято її від уст їх.

29 Обстрижи ж волоссє твоє та відкинь геть, і заголоси плачем голосним по горах, бо відкинув Господь і відопхнув кодло, що стягнуло на себе досаду його.

30 Синове бо Юдині коять зло перед очима моїми, говорить Господь, у дому, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його.

31 І построїли висоти Тофет в долинї потомків Енномових, щоб там палити синів своїх і дочки свої, чого я не заповідував, і що на думку менї не приходило.

32 За те надходить уже час, говорить Господь, що се місце не звати муть Тофетом і долиною синів Енномових, а долиною душогубною, та й ховати муть в Тофетї, бо не буде місця.

33 І буде труп сих людей поживою птаству піднебесному й дикому зьвіррю, й нїкому буде їх відганяти.

34 І перерву по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських сьпіви радостї й веселощів, сьпіви про молодого князя й про молоду княгиню, бо земля тая стане пустинею.

2 Кор 8:1–13

1 Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським,

2 що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх.

3 Бо вони по силї — се я сьвідкую — і над силу доброхітні.

4 З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спільність) в служенню сьвятим.

5 І не, яко ж ми надїялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;

6 тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю.

7 А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннєм, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували.

8 Не повелїваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щиростї вашої любови.

9 Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас зʼубожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.

10 І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотїти перш почали від торішнього лїта.

11 Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотїти, так щоб і скінчили по спромозї.

12 Бо коли в кого є охота, то вона приятна по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має.

13 (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівнотї:

Пс 119:41–80

41 І пошли менї милість твою, Господи, твоє спасеннє після слова твого!

42 Тодї дам відповідь кепкуючим з мене, бо я вповаю на слово твоє.

43 І не відбери зовсїм слова правди від уст моїх! Бо я вповаю на присуди твої.

44 І хоронити му закон твій, без устанку, все і по віки.

45 І буду ходити по широкому просторі; бо я шукав заповідей твоїх.

46 І перед царями говорити му про сьвідчення твої і не посоромлюсь.

47 І мати му роскоші у заповідях твоїх, любих менї.

48 І простирати му руки мої до заповідей твоїх, любих менї; і про встанови твої промишляти му. Заїн.

49 Спогадай слова до слуги твого, на котре казав менї вповати!

50 Се ж одрада для мене в горю моїм, що слово твоє оживляло мене.

51 Бутні над міру посьміялись з мене; та я не відхилився від закону твого.

52 Споминаю, Господи, суди твої одвічні, і даю серцю обраду.

53 Обгорнув мене гнїв великий на беззаконних, що закон твій покинули.

54 Устави твої були пїснями для мене в стороннїй оселї моїй.

55 Ночами згадував я імя твоє, Господи, і повнив закон твій.

56 Сталось се зо мною, бо я хоронив прикази твої. Хет.

57 Сказав я, Господи, доля моя, повнити слова твої.

58 З цїлого серця благав я тебе; будь милостивий для мене, по слову твому!

59 Про дороги мої промишляв я, і ноги мої повернулись до сьвідчень твоїх.

60 Я спішився і не гаявся, заповідї твої повнити.

61 Сїти беззаконних обгорнули мене; та не забув я закону твого.

62 О півночі встаю, щоб прославляти тебе за праведні суди твої.

63 Товариш я всїм, що бояться тебе, і тим, що прикази твої шанують.

64 Милосердя твого, Господи, повна земля; навчи мене уставів твоїх. Тет.

65 Добро вчинив єси, Господи, слузї твому, по слову твому.

66 Настав мене на розум добрий і пізнаннє! Бо я вірив заповідям твоїм.

67 Як ще не був я впокорений, блукав я; тепер же сповняю слово твоє.

68 Ти благий і благотворящий; навчи мене твоїх уставів!

69 Бутні зновили брехню проти мене; я сповняю твої велїння.

70 Серце їх, мов від товщі потовстїло; моя роскіш в законї твому.

71 Благо менї, що був я впокорений, щоб уставів твоїх навчитись.

72 Луччий для мене закон уст твоїх, як тисячі золота і срібла. Йод.

73 Руки твої сотворили і приготовили мене; дай менї розум і навчусь заповідей твоїх.

74 Боящіся тебе побачать мене і звеселяться, що я вповав на слово твоє.

75 Знаю, Господи, що суди твої справедливі, і що по правдї ти покарав мене.

76 Милість твоя нехай буде обрадою для мене, по слову твому до слуги твого!

77 Змилосердися надо мною, то буду жити! Бо закон твій моя роскіш.

78 Допусти сором на бутних! Вони бо понижили мене безвинно; я промишляю про велїння твої.

79 Нехай обернуться до мене, хто сьвідчення твої знає.

80 Серце моє нехай буде без докору в уставах твоїх, щоб не осоромитись менї. Каф.