День 286 з 365

Єр 14:1–15:21

14:1 Слово Господнє, що надійшло до Еремії під час великої засухи:

14:2 Плаче Юда, ворота його розпались, почорнїли на землї, а розпучливі клики роздаються в Ерусалимі.

14:3 Можні посилають слугів своїх по воду; вони приходять до криниць, та й не знаходять води; вертаються з порожньою посудиною, туманїють, застиджені й покривають собі голову (в розпуцї).

14:4 Потріскалась од спеки земля, бо не було дощу; хлїбороби сумують і покривають собі голови.

14:5 Ба й сугачка (ланя) роджає в полі, та й кидає своє маленьке, бо нема травицї.

14:6 Дикі осли стоять по горах, вдихаючи, мов шакалі, вітерець; потухли очі в їх, бо нема трави.

14:7 Хоч наші лиходїйства сьвідкують проти нас, та ти, Господи, вчини з нами ласку задля імені твого, зрада бо наша велика, ми согрішили перед тобою.

14:8 Ой надїє Ізрайлева, ти, спасе його в нуждї! Чом ти — нїби чужинець у сїй землї, наче переходень, що зайшов, аби переночувати?

14:9 Чого се ти — мов перелякана людина, мов той воївник, що не здолїє помогти? Та ж ти проміж нами, Господи, й ми звемось імям твоїм; не покидай же нас?

14:10 Господь же так говорить сьому людові: За те, що вони люблять блукати, не впиняють ніг своїх, за те Господь не любить їх; за те він пригадує їм тепер провини їх і карає гріхи їх.

14:11 І сказав до мене Господь: Шкода молитись тобі за сей люд, щоб йому добре було.

14:12 Як будуть вони постити, я не вважати му на їх мольби, та й як приносити муть усепалення й хлїбові жертви, я не прийму їх. Нї, мечем і голодом, і мором вигублю їх.

14:13 І промовив я: Ой Господи Боже! пророки ж говорять їм: Не побачите меча, та й голоду не буде в вас, а повсячасний мир дам вам на сьому місцї.

14:14 Господь же відказав менї: ті пророки лож пророкують в імя моє. Не посилав я їх і не повелївав їм, і не говорив до них; вони пророкують вам ложні видива, віщування та пусті мрії серця свого.

14:15 Тим то так говорить Господь про сї пророки; вони пророкують імям моїм, а я не посилав їх; вони провадять: Нї меч, нї голод не вдарить сієї землї; за те од меча й голоду погинуть сї пророки;

14:16 Та й люде, що їм пророкують вони, поляжуть по улицях Ерусалимських од голоднечі й меча, й нїкому буде ховати їх, — самі вони, жени їх, сини їх і дочки їх, і вилию на них ледарство їх.

14:17 Ти ж промов до них се слово: Нехай же проливають очі мої сльози день і ніч без упину, тяжким бо ударом побита буде дївиця, дочка люду мого, болючим ударом.

14:18 Вийду в поле, аж се побиті мечем; увійду в місто, аж тут — умлїваючі від голоду; й пророки й сьвященники тиняються по країнї, що не знають її.

14:19 Хиба ж ти відопхнув зовсїм Юду? Хиба ж гидує душа твоя Сионом? Чом же побив єси нас так, що нема нам лїку? Ждемо миру, та нема добра; ждемо одужання, — аж се трівога.

14:20 Признаємось, Господи, в нашій безбожностї, і в провині батьків наших, що ми согрішили перед тобою.

14:21 Не відпихай же нас задля імені твого; не зневажай престола величі твоєї; спогадай, не розривай завіту твого з нами!

14:22 Чи то ж є між марними богами поганськими такі, щоб дощ спускали? чи то ж небо само собою дає дощ? Хиба ж се не ти, Господи, Боже наш? На тебе ми вповаємо, бо ти все те твориш.

15:1 І сказав менї Господь: хоч би Мойсей і Самуїл приступили перед мене, серце моє не повернесь до сього люду. Прожени їх з очей моїх, нехай ідуть геть.

15:2 А як тобі скажуть: Куди нам ійти? то відкажи їм: Так говорить Господь: Кому суджена смерть — на смерть; кому меч — під меч; кому голод — умірай з голоду, кому ж неволя — в неволю.

15:3 І пошлю на них чотирі роди кар, говорить Господь: меч щоб убивав; пси, щоб розторгували, й птаство піднебесне та зьвіррє земне, щоб жерло й вигублювало;

15:4 І віддам їх на побій всїм царствам землї — за Манассію Езекієнка, царя Юдейського, за те, що він витворяв у Ерусалимі

15:5 Бо хто змилосердується до тебе, Ерусалиме? і хто жалкувати ме про тебе? або хто зайде до тебе, щоб спитати, чи добро тобі?

15:6 Ти відопхнув мене, — говорить Господь, одступив назад од мене; тим я простягну проти тебе руку мою й погублю тебе: я перестав милувати.

15:7 Я розвію їх лопатою-віячкою за ворота землї; зроблю бездїтними, вигублю нарід мій: вони бо не вертаються з доріг своїх.

15:8 Удовиць їх буде в мене більш, нїж піску в морі; приведу на них, на матїр молодїжі, пустошників опівднї; нападе на них несподївано страх і переляк.

15:9 Лежить знеможена тая, що сїмох породила, видихує душу свою; сонце її зайшло, як іще був день: осоромлено її й окрито стидом. Я ж і останок із них оддам під меч в очах ворогів, говорить Господь.

15:10 Ой горе менї, нене моя, що ти мене вродила, чоловіка, на котрого сварять, й ворогують у цїлій землї! Нїкому я не позичав на лихву й нїхто не визичав менї на лихву, а всї проклинають мене!

15:11 Сказав же Господь: Конець твій буде добрий, я заставлю й ворога обійтись з тобою добре в лихій годинї і в час смутку.

15:12 Хиба твоє залїзо покрушить півночнє залїзо й мідь.

15:13 Достаток твій і скарби твої подам на луп, без плати, за всї гріхи твої у всїх твоїх гряницях,

15:14 І відправлю з ворогами твоїми в землю, що ти її не знаєш; бо огнем загорівся гнїв мій, — буде палати на вас.

15:15 Господи! ти все знаєш; спогадай мене, заступися за мене й відомсти за мене гонителям моїм; не погуби мене через довготерпеливість твою до них; ти ж знаєш, що се за тебе я наругу приймаю.

15:16 Знайшов я слова твої і неначе зʼїв їх; і було слово твоє менї в радість і в веселощі серцю мойму; бо названо мене імям твоїм, Господи Саваот.

15:17 Не седїв я в громадї веселій, і не веселився; під важкою рукою твоєю седїв я самітен, бо сповнив єси мене досадою.

15:18 Чого така довга болесть моя, моя рана така тяжка, що не дається загоїти? Чи то ж будеш менї оманним джерелом, непевною водою?

15:19 На се так сказав Господь: Як ти навернешся, то я підніму тебе й будеш стояти перед лицем моїм; а як відлучиш дороге від пустого то будеш у мене устами моїми. Вони самі будуть обертатись до тебе, а не ти будеш обертатись до них.

15:20 І зроблю тебе проти сих людей непоборимим мідяним муром; вони будуть напирати на тебе, та тебе не подужають; я бо з тобою, щоб тобі помагати й тебе рятувати, говорить Господь.

15:21 І врятую тебе з руки лихих і вибавлю тебе з рук тїснителїв.

2 Кор 11:17–32

17 А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певнотї похвали.

18 Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь.

19 Радо бо терпите безумних, розумними бувши.

20 Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як хто бє вас у лице.

21 Робом досади глаголю, так нїби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.

22 Вони Євреї? І я. Вони Ізраїльтяне? І я. Вони насїннє Авраамове? І я.

23 Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.

24 Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.

25 Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї;

26 у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;

27 у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї.

28 Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви.

29 Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?

30 Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.

31 Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.

32–33 У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотївши піймати мене; і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.

Йов 21:18–34

18 Вони ж повинні б бути, наче та солімка перед вітром, наче полова, гонена вихром!

19 (Скажеш:) Бог держить дїтям його нещастє його. — (Нї,) Нехай він відплатить йому самому, щоб він те знав.

20 Нехай би його таки очі побачили горе своє, й нехай би він самий пив із гнїву Вседержителя.

21 Бо й яка ж йому жура про дом свій після нього, як місяцїв його лїк закінчився?

22 Але чи ж то нам Бога вчити мудростї, коли він судить і тих, що горі (в небі)?

23 Один умірає в повнотї сил своїх, в повному спокої та мирі;

24 Нутро його повне товщі, а костї в його, неначе напоєні шпігом.

25 Другий же вмірає в гіркостї душі, не дознавши добра.

26 А таки вони вкупі лежати муть в землї, й черви покриють їх.

27 Знаю я, які в вас думки та хитрощі, що проти мене сплїтаєте.

28 Ви скажете: Де дом князя, а де шатро, що в йому жили проступники?

29 Хиба ж ви не питали в тих, що в дорозї бували, та й не знаєте їх постерігань?

30 Що в день біди лиходїй щаджен буває, а в день гнїву одводиться набік?

31 Хто ж поставить йому перед очі путь його, й хто відплатить йому за те, що він коїв?

32 Кладовище для його — глибокі гроби; за ним ійде товпа людей, а тим, що йдуть, провожаючи його, навперід його, нема й лїку.

33 Як же се хочете ви розважити мене пустим? В вашій розвазї одна тільки лож.