День 287 з 365

Єр 16:1–17:27

16:1 І надійшло до мене слово Господнє:

16:2 Не бери собі жени, й нехай небуде в тебе синів і дочок в сїй землї.

16:3 Так бо говорить Господь про синів й дочок, що родити муться на сьому місцї, і про їх матерей, що роджати муть їх, і про їх отцїв, що появляти муть їх у сїй країнї:

16:4 Тяжкими родами смертї помруть вони, і не будуть їх анї оплакувати анї ховати; гноєм лежати будуть верх землї; мечем і голодом будуть вигублюватись, а труп їх годувати ме птаство піднебесне та зьвіррє земнє.

16:5 Ще ж так говорить Господь: Не ввіходь у господу до сумуючих і не ходи плакати та жалувати з ними; бо відняв я спокій сьому народові, говорить Господь, і змилуваннє й спожалїннє.

16:6 І повимірає все велике й мале в цїй країнї, й не будуть себе нарізувати, анї обстригати голови по них.

16:7 І не будуть їм ломити в смутку хлїба на розраду по мертвому, й не будуть подавати їм розважального кубка по батькові чи по матері.

16:8 Так само не ходи й у таку господу, де бенкетують, щоб із ними седїти, їсти та пити;

16:9 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Ось, я перерву в сьому місцї перед очима в вас і за живота вашого голоси радощів і веселощів, та сьпіви молодому князеві й молодій княгинї.

16:10 Як перекажеш сьому народові всї оцї слова, й вони казати муть до тебе: За що Господь вирік усе те велике зло, й яка наша провина та які наші гріхи, що ми вчинили проти Господа, Бога нашого? —

16:11 То скажи їм: За те, що ваші батьки покинули мене, говорить Господь, — і пійшли слїдом за другими богами й служили їм та припадали перед ними, мене ж покинули й не держали закону мого;

16:12 Ви ж коїте ще гірше од батьків ваших, і живете кожний по упрямостї ледачого серця свого, не слухаючи мене.

16:13 За се викину вас із сієї країни в землю, що нї ви, нї батьки ваші її не знали, і там ви служити мете день і ніч иншим богам; я бо не змилосерджуся до вас.

16:14 Тим же то ось, приходить час, говорить Господь, що вже не казати муть: Так певно, як жив Господь, що вивів синів Ізраїлських із Египту,

16:15 Але: Так певно, як жив Господь, що повиводив синів Ізраїлських із північньої землї й з усїх земель, куди їх був повиганяв; бо я заверну їх ще в їх землю, котру надїлив отцям їх.

16:16 Тим часом пошлю многих рибалок, говорить Господь, щоб їх повиловлювали, а потім пошлю многих ловцїв, щоб уганяли за ними по кожній горі й по кожному узгіррю й по всїх скеляних рощілинах.

16:17 Очі бо мої на всїх стежках їх; не сховані вони від мене, й не закрита неправедність їх від очей моїх.

16:18 Перше всього одплачу їм за многі гріхи їх, за те, що зʼогидили землю мою, і трупами для ідолів своїх та гидотами своїми сповнили наслїддє моє.

16:19 Ой Господи, сило моя й твердине моя й утечище моє в лихій годинї! До тебе навернуться народи від країв землї і скажуть: Саму тілько лож внаслїдували батьки наші, марноту й таке, з чого нїякого хісна нема.

16:20 Чи то ж чоловік може поробити собі боги, хоч вони не боги?

16:21 Тим же то я покажу їм нинї, покажу їм руку мою й потугу мою, й зрозуміють, що моє імя — Господь.

17:1 Гріх Юдин виписаний залїзним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблицї серця в них та на рогах у жертівниках їх.

17:2 Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих.

17:3 Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої — за гріхи в усїх межах твоїх!

17:4 І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо.

17:5 Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.

17:6 Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній.

17:7 Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь.

17:8 Він — мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.

17:9 Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує?

17:10 Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його.

17:11 Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половинї віку свого втеряє його, і при концї свойму покажеться дурним.

17:12 О, місцем нашого осьвящення є престол слави, вознесений з давен давнезних!

17:13 Ти один, Господи — надїя Ізрайлева; всї, що тебе покинули, посоромляться. Всї, що відступають од тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої — Господа.

17:14 Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя.

17:15 Ось, вони менї говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться!

17:16 Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, — ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм.

17:17 Ой не дай же менї жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годинї.

17:18 Нехай посоромляться гонителї мої, менї ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, менї ж не дай лякатись; наведи на них лихолїттє й побий їх тяжким побоєм.

17:19 І сказав менї Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всїх воротах Ерусалимських,

17:20 І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всї Юдеї, вкупі з усїма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми!

17:21 Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носїть субітнього дня нїяких тягарів, і не вносїте їх ворітьми Ерусалимськими,

17:22 І не виносїте так само субітнього дня нїякого тягару з домівок ваших, і не робіть нїякого дїла, а сьвяткуйте день субітний, як се я заповідав отцям вашим,

17:23 Хоч, правда, вони не слухали, й не прихиляли уха свого, а показали себе тугошийими, щоб не слухати й не приймати науки.

17:24 Коли ж ви послухаєте мене в сьому, говорить Господь, щоб субітнього дня не носити нїякого тягару воротами сього міста, та щоб сьвяткувати суботу, так щоб нїякого дїла того дня не робити,

17:25 Так ворітьми сього міста входити муть царі й князї, що сидять на Давидовому престолї, що їздити муть колесницями й кіньми, вони й князї їх, Юдеї й осадники Ерусалимські, й город сей буде люден повсячасно.

17:26 І приходити муть із городів Юдиних і з околиць Ерусалимських, і з землї Беняминової, і з поділля, і з гір, і з полудня, та й приносити муть усепалення й мирні жертви й жертви хлїбні й кадило у дом Господень.

17:27 Коли ж не послухаєте мене в тому, щоб держати субітній день сьвято й нїякого тягару не носити, входючи в ворота Ерусалимські, то я запалю огонь в воротях його, й пожере він палати в Ерусалимі й не погасне.

2 Кор 12:1–21

1 Не користь же менї хвалитись, та перейду до видїння і одкриття Господнього.

2 Я знаю чоловіка в Христї перед чотирнайцятьма лїтами (чи в тїлї, не знаю, чи без тїла, не знаю; Бог знає), підхопленого аж до третього неба.

3 І знаю такого чоловіка (чи в тїлї, чи без тїла, не знаю; Бог знає),

4 що був підхоплений у рай, і чув він слова невимовні, що не можна чоловікові промовити.

5 Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми.

6 Коли бо я схочу хвалитись, не буду безумний, бо говорити му правду; та вдержуюсь, щоб хто мене не вважав над те, чим бачить мене або чує що від мене;

7 І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано менї колючку в тїло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся.

8 Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене.

9 Та Він сказав менї: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується. Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова.

10 Тим любо менї в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа; коли бо я немочний, тодї я сильний.

11 Я зробивсь безумним хвалячись; ви мене примусили; бо треба, щоб я був хвалений од вас; нїчим бо я негірший од найперших апостолів, хоч я й нїщо.

12 Справдї ознаки апостола стались між вами у всякому терпінню, в ознаках, чудесах і силах.

13 Що бо єсть, чим вас упослїджено перед иншими церквами? хиба тим, що я сам не був вам важким? Простїть менї сю кривду.

14 Ось утретє готов я прийти до вас, і не буду важким вам, бо не шукаю вашого, а вас; бо не дїтям треба для родителїв скарбувати, а родителям для дїтей.

15 Менї ж найлюбіщ буде втрачуватись і втрачувати себе за душі ваші; хочь вельми вас люблячи, я менше люблений вами.

16 Нехай же буде так, що я не отягчив вас; та може, бувши хитрим, підступом обдирав вас?

17 Хиба кого посилав я до вас і через него покористувавсь од вас?

18 Ублагав я Тита, й разом з ним послав брата. Хиба покористувавсь чим од вас Тит? Чи не тим же духом ходили ми? не тими ж слїдами?

19 Хиба думаєте знов, що оправдуємось перед вами? Перед Богом у Христї глаголемо; усе ж, любі, на ваше збудуваннє.

20 Боюсь бо, щоб инодї прийшовши, не знайшов вас не такими, як хочу, і щоб ви не знайшли мене таким, якого не хочете: щоб инодї (не було) змагання, зависти, досад, сварок, пересудів, нашептів, пихи, безладу;

21 щоб, як прийду знов, не принизив мене Бог мій між вами, і щоб не оплакував многих, що перше згрішили, та й не покаялись у нечистотї, й блудї, й розпустї, що коїли.

Пс 119:129–176

129 Дивні сьвідчення твої, тому хоронить їх душа моя.

130 Обявлене слово твоє просьвічує, дає зрозуміннє людям простодушним.

131 Устами отвертими лакнув я, бо заповідей твоїх бажав.

132 Повернися до мене і помилуй мене, як милуєш тих, що імя твоє люблять.

133 Утверди шаги мої в слові твоїм, і не дай неправотї запанувати надо мною!

134 Вибави мене з неволї людської, то буду сповняти велїння твої.

135 Засьвіти лицем твоїм над слугою твоїм, і навчи уставів твоїх!

136 Потоком плинуть сльози з очей моїх, бо люде не хоронять закону твого. Цаде.

137 Справедлив єси, Господи, і праві суди твої.

138 Ти заповідав сьвідчення твої в справедливостї і в повній вірностї.

139 Ревність моя сушить мене, напасники бо мої забули слова твої.

140 Слово твоє випробоване, і любе слузї твому.

141 Малий я і мізерний; та не забув приказів твоїх.

142 Справедливість твоя, вічна справедливість, і закон твій правда.

143 Скорбота і горе постигли мене; та заповідї твої роскіш моя.

144 Справедливість сьвідчень твоїх вічна; дай менї зрозуміннє, і жити му! Коф.

145 З цїлого серця кликав я; вислухай мене, Господи! Устави твої хоронити му.

146 До тебе кликав я; спаси мене і сьвідчення твої сповняти му.

147 Перед досьвітом вставши, благав я; вповав на слово твоє.

148 Очі мої випереджували сторожу нічню, щоб над словом твоїм промишляти.

149 Почуй голос мій по милостї твоїй; Господи, по суду твому оживи мене.

150 Приближились ті, що задумали лихо; від закону твого вони далеко стали.

151 Близько єси, Господи, і всї заповідї твої правда.

152 Від давна знаю із сьвідчень твоїх, що ти утвердив їх на віки. Реш.

153 Споглянь на горе моє і вибави мене! Я бо не забув закону твого.

154 Заступи справу мою і визволи мене! Оживи мене по слову твому!

155 Далеко від беззаконних спасеннє, вони бо не дбають про устави твої.

156 Велика милість твоя, Господи; оживи мене по правосуддю твому.

157 Багацько в мене напасників і гнобителїв моїх; від сьвідчень твоїх я не відхилився.

158 Бачив я невірних, і вони були огидою для мене, бо не хоронили слова твого.

159 Дивись, як я люблю велїння твої; по милостї твоїй, Господи, оживи мене!

160 Основа слова твого правда, і всякий присуд справедливостї твоєї вічній. Шін.

161 Безвинного гонили мене дуки; та слова твого боїться серце моє.

162 Радїю словом твоїм, як той, хто здобич велику находить.

163 Брехню ненавиджу й гидую нею; закон твій люблю я.

164 Сїм раз у день хвалю тебе за присуди справедливостї твоєї.

165 Великим спокоєм радуються ті, що люблять закон твій і нема для них спотикання.

166 Я вповав на спасеннє твоє, Господи, і сповняв заповідї твої.

167 Душа моя хоронила сьвідчення твої, і вони менї вельми любі.

168 Твої велїння і сьвідчення сповняв я, всї бо дороги мої перед тобою. Тав.

169 Моє благаннє нехай прийде близько до тебе, Господи! Дай менї зрозуміннє, по слову твому.

170 Моє моленнє нехай дійде до тебе! Вирятуй мене, по слову твому.

171 Уста мої віддадуть хвалу тобі, коли навчиш мене уставів твоїх.

172 Язик мій грімко промовить слово твоє, всї бо заповідї твої справедливість.

173 Простягни руку твою на поміч менї! Твої бо велїння вибрав я.

174 Тужив я за спасеннєм твоїм, Господи, і закон твій роскіш моя.

175 Дай жити душі моїй, і буде тебе хвалити, і присуди твої нехай поможуть менї!

176 Блукаю, мов вівця заблудивша; шукай слугу твого! Я бо не забув заповідей твоїх.