День 285 з 365

Єр 12:1–13:27

12:1 Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд: чом се щаститься безбожним на їх дорозї, і добре дїєсь зрадливим?

12:2 Ти понасаджував їх, і вони позакоренювались; ростуть і плодяться. Ти близько в них на устах, та далеко од серця їх.

12:3 Мене ж Господи, ти знаєш, бачиш наскрізь і вивідуєш серце моє, яке воно до тебе. Відлучи їх, як вівцї на заріз, і наготуй їх на день убивання.

12:4 Чи довго ще сумувати ме земля та сохнути ме зело на всїх полях? Через ледарство тих, що живуть на їй, зникає зьвірина й птаство; вони бо провадять: Він і не побачить, що з нами буде.

12:5 Коли ти втїкав перед пішими та й утомився, як же втїкати меш навзаводи з комонником? і коли тілько здавалось тобі, що ти безпечен в затишній країнї, то що чинити меш, як розбурхається Йордань?

12:6 Бо й браттє твоє й дом отця твого, — й вони зрадливі проти тебе, й вони кричать голосно вслїд за тобою. Не йми їм віри, хоч би й прихильно до тебе говорили.

12:7 Покинув я дом мій, відцуравсь од наслїддя мого; що менї було найлюбійше, подав на поталу ворогам моїм.

12:8 Наслїддє моє зробилось менї (ворогом), мов той лев у гаю, бо підняло голос свій проти мене; за те ж я й ненавидїв його.

12:9 Власність моя зробилась менї пестроперим птахом, що на його напали з усїх боків хижі птицї. Ой збігайся ж, усе полеве зьвіррє; ходїть, пожерайте його!

12:10 Гурт пастухів показили виноградник мій, дїленицю мою витоптали ногами; любу дїленицю, мою зробили порожним степом, —

12:11 Зробили її пусткою, й плаче вона в запустїнню передо мною; вся земля спустошена, а нема чоловіка, хто б приймав се до серця.

12:12 На всї гори в пустинї понабігали пустошники, бо меч Господень пожерає все від конця до конця землї: нема рятунку нїодній людинї.

12:13 Сїяли вони пшеницю, а пожали тернину; потомились без пожитку; соромити метесь вашого вроджаю через палаючий гнїв Господень.

12:14 Так говорить Господь про всїх злющих сусїдів моїх, що нападають на пай, котрий я дав у державу моїм людям, Ізраїлеві: Ось, я повириваю їх із їх землї, а дом Юдин вирву зпосеред них.

12:15 Опісля ж, повиривавши їх, змилосерджусь до них і поверну їх додому, кожного в його державу й кожного в його країну.

12:16 І коли вони навчаться ходити дорогами людей моїх, клястись моїм імям: „Так певно, як живе Господь‟, як се вони навчили моїх людей клястись Баалом, — то осядуться серед люду мого.

12:17 Коли ж не слухати муть, то я викореню до щаду той народ, говорить Господь.

13:1 Так сказав менї Господь: Ійди, купи собі льняного пояса й підпережи ним чересла твої, та в воду не клади його.

13:2 І купив я пояс, як заповідав Господь, і підперезав стан мій.

13:3 Тодї надійшло до мене слово Господнє вдруге, й сказано так:

13:4 Возьми пояса, що купив його, та що на череслах твоїх, подайся на Евфрат та й сховай його там в щілинї в скелї.

13:5 І пійшов я та й сховав його на Евфратї, як заповідав Господь.

13:6 Як же вплило немало часу, сказав до мене Господь: Пійди на Евфрат і возьми звідти пояса, що я заповідав тобі сховати там.

13:7 І пійшов я на Евфрат, викопав і взяв пояс із того місця, де сховав, і ось, дивись — пояс зʼогнив і став нїдочого.

13:8 І надійшло до мене слово Господнє таке:

13:9 Так говорить Господь: Оттак ізнївечу я гординю Юдину й велику гординю Ерусалимову.

13:10 Сї негідні люде, що нехтують слухати слова мого, що ходять своєю волею по своїй дорозї слїдом за иншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, вони стануть такими, як сей пояс, нїдочого не придатен.

13:11 Бо, як пояс прилягає до чересел чоловікові, так я пригорнув був до себе ввесь дом Ізраїля і ввесь дом Юдин, говорить Господь, щоб вони були моїми людьми й славою моєю й хвалою та окрасою моєю; та не послухали вони.

13:12 Оце ж промов до них се слово: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Усякий скіряний міх сповнюють вином. Коли ж тобі відкажуть: Хиба ж ми не знаємо, що всяку кінву та сповняють вином?

13:13 Тодї скажи їм: Так говорить Господь: Ось я сповню аж до перепою вином усїх осадників сієї землї й царів, що, яко наслїдники Давидові, седять на престолах, і сьвященників і пророків та й усїх осадників Ерусалимських,

13:14 І порозбиваю одного об одного, отцїв і синів укупі, говорить Господь, — нїякої пільги нї милосердя не буде їм, і не пожалую вигубити їх.

13:15 Оце ж слухайте й уважайте, не несїтесь гордо, бо се Господь говорить.

13:16 Оддайте славу Господеві, Богу вашому, доки ще не навів темряви й докіль іще ноги ваші не спотикаються по горах в памороцї.

13:17 Коли ж сього не послухаєте, то душа моя буде по безлюдних місцях оплакувати гординю вашу; гірко плакати ме, очі мої будуть розпливатись в сльозах, бо займуть у полонь стадо Господнє.

13:18 Промов до царя й до царицї: Впокорітеся, сядьте низько, бо впаде з вашої голови вінець вашої слави.

13:19 Міста полуденньої країни позачинюються й нїкому їх відчиняти; одведуть усього Юду в полонь, одведуть у неволю що до одного.

13:20 Здійміте ваші очі й подивітесь на тих, що йдуть із півночі: де стадо, що тобі (Сионе) було віддане — те пишне стадо твоє?

13:21 Що скажеш, дочко Сионова, як Бог навідаєсь до тебе? Ти ж сама принадила їх до себе, щоб старшували над тобою; чи не схоплять же болестї тебе, як породїлю?

13:22 І коли скажеш у серцї твойму: „За що менї таке судилось?‟ так знай, що се за велику беззаконність твою піднято спідницю твою, та обнажено ноги твої.

13:23 Хиба Мурин зможе перемінити скіру свою, або пард — пятна свої? так і ви — чи зможете чинити добре, звикши ледаче робити?

13:24 Тим то я порозвіваю їх, мов порох, розвіваний пустиннїм вітром.

13:25 Оце ж пай твій, дїлениця твоя від мене, говорить Господь, за те, що забула мене єси та й знадїялась на лож.

13:26 За се підіймуть спідницю твою аж на лице тобі, щоб виден був сором твій.

13:27 Бачив я перелюбки твої й гидкі бажання твої, твій розпуст без сорома, по горбах у полі. Горе тобі, Ерусалиме! ти не очистишся й потім. Докіль же сього буде?

2 Кор 11:1–16

1 Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене.

2 Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужові, щоб чистою дївою привести перед Христа.

3 Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї.

4 Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовістє, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі.

5 Думаю бо, що я нїчим не зоставсь позаду переднїх апостолів.

6 Хоч бо я й неук словом, та не розумом; нї, ми знані у всьому між вами.

7 Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам?

8 Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам;

9 і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нїкому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му.

10 (Як) істина Христова є в менї (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських.

11 Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те).

12 Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми.

13 Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими.

14 І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим.

15 Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по дїлам їх.

16 Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж нї, хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись.

Йов 21:1–17

1 І відказав Йов і промовив:

2 Вислухайте ж уважно й мою річ, а се буде моя потїха від вас.

3 Потерпіть менї, а я буду говорити; а тодї вже, як виговорюсь, насьмівайтесь.

4 Чи то ж до чоловіка вимірена бесїда моя? та й як менї не впадати духом?

5 Гляньте на мене й вжахнїтесь, та затулїть пальцем уста ваші.

6 Я тілько спогадаю, а вже здрогаюсь, і страх обгортає тїло моє.

7 Чим воно дїєсь, що ледачі живуть, доживають старостї, та й силами здорові?

8 Дїти їх вкупі з ними перед лицем їх, та й внуки їх перед очима в їх.

9 Доми їх безпечні від страху, і нема бича Божого над ними.

10 Бик їх заплоднює й не знемогає, корова їх починає й не скидає.

11 Стадом випускають вони малечу свою, й дїти їх скачуть.

12 Висьпівують під бубон і цитру, та веселяться, граючи в сопілку;

13 Вони проводять днї свої в щастю, й в хвилцї (без муки) сходять у глибину (земну).

14 А між тим вони говорять Богу: йди геть від нас, не хочемо знати доріг (законів) твоїх!

15 Хто такий Вседержитель, щоб нам йому служити? Що з того за користь, до його молитись?

16 Бачиш, щастє їх не з їх рук. — Та рада безбожних нехай буде далека від мене!

17 Або може часто гасне у беззаконних сьвітич, і находить на них біда; чи часто дає він (Бог) на їх пай муки в гнїву свойму?