День 309 з 365

Плач 4:1–5:22

4:1 Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.

4:2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, — вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!

4:3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;

4:4 У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.

4:5 Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.

4:6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.

4:7 Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;

4:8 А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.

4:9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.

4:10 Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.

4:11 Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.

4:12 Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.

4:13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.

4:14 Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутись до їх одежі.

4:15 Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!

4:16 (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.

4:17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.

4:18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.

4:19 Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.

4:20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, — той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.

4:21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.

4:22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.

5:1 Спогадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!

5:2 Наше наслїддє досталось невірам, доми наші — чужим чуженицям;

5:3 Ми сироти — безбатьченки; матері наші — вдовицї.

5:4 Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.

5:5 Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.

5:6 І до Египту ми й до Ассура руку по хлїба шматок простягаєм.

5:7 Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.

5:8 Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.

5:9 В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.

5:10 Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.

5:11 Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат — в городах Юдейських.

5:12 Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.

5:13 Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.

5:14 Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.

5:15 Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.

5:16 Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!

5:17 От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!

5:18 Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.

5:19 Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.

5:20 Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?

5:21 О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!

5:22 Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?

Єз 1:1–28

1 Сталось у трийцятому роцї, у четвертому місяцї, на пятий день місяця, як був я між полонянами над Ховар-річкою, одверзлись небеса, й я побачив видива Божі.

2 На пятий день місяця — се був пятий рік після того, як одведено царя Йоакима в неволю —

3 Надійшло слово Господнє до Езекиїла Вузієнка, сьвященника, в Халдейській землї, при Ховар-річцї, й зійшла на його сила Господня.

4 Бачив же я — схопився завірухою вітер від півночі, знялась величезна хмара й клубом огонь, та проміннє навкруги його, а з середини його, наче блискуча мідь ув огнї,

5 А з него показалась подобина чотирьох зьвірят; вид же їх був такий: образ їх був чоловічий.

6 І в кожного було чотирі обличчя, і в кожного — четверо крил.

7 А ноги в їх були прості, а ступнї в їх були, як у телця, й бризькали вони іскрами, як розпалена мідь бризькає.

8 А під крильми в їх із чотирьох боків були людські руки; й обличчя у них і крила в них — у всїх чотирьох.

9 А крильми торкались вони одно до одного; обличчя й крила в їх не повертались, як ійшли вони: кожне простувало перед себе.

10 Подоба обличь їх: — зпереду було лице людське, правобіч — лице левине, лївобіч — лице бичаче в усїх чотирьох, понад тими — лице орлове в усїх чотирьох;

11 І лиця їх і крила їх угорі були роздїлені, та в кожного по двоє крил сходилось одно з одним, а двоє вкривали тїло їм.

12 І йшли вони, кожен у сторону перед себе; куди поривав їх дух, туди й ійшли вони; йдучи ж, не повертались.

13 А вид тих животин був, наче жар огняний, як смолоскипи; огонь ходив між тими животинами сюди й туди, й блищав огонь вельми ясно, й вилїтали з огню блискавки.

14 І ввихаллись животини сюди й туди, наче блискавиця мигає.

15 І придивлявся я тим животинам, аж ось — на землї коло тих животин по одному колесу перед чотирьома лицями їх.

16 І були колеса видом і роботою, наче блискучий хризолит, і всї четверо були однаковісїнькі, а по вигляду їх і по спорудї здавалось, неначе одно колесо було в другому колесї.

17 А йдучи, йшли вони на чотирі боки; не звертали на бік, ідучи.

18 Обіддє ж їх — високе й страшне, й було повно очок в обіддї навкруги в усїх чотирьох.

19 І як ійшли животини, так ійшли й колеса коло їх, а як вони здіймались угору від землї, здіймались і колеса.

20 Куди хотїв ійти дух, туди йшли й вони, й здіймались колеса заразом із ними; дух бо тих животин був у колесах.

21 Коли ті йшли, так ійшли й колеса, а як ті стояли, то стояли й вони, як же ті здіймались від землї, здіймались і колеса заразом із ними; бо дух животин був у колесах.

22 А над головами в животин була подобина твердинї, блискуча, як подобина пречудного кришталю, що понад головами в їх розпростирався.

23 А під твердинею розпростирались їх крила, просто одно до другого, й в кожної було їх по двоє, що вкривали їм тїло.

24 І як вони йшли, чув я шум їх крил, нїби бурханнє великої води, неначе грім Всемогучого, голосний шум, як се гуде в військовому таборі; а коли вони зʼупинялись, то крила спускали.

25 Бо як давався чути голос з понад твердинї, що була над головами в їх, тодї вони зʼупинялись і опускали крила.

26 А понад твердинею, що була над головами в їх, була подобина престолу, з вигляду, як би з каменя сафиру, а над подобинею престолу видко було подобину чоловіка, що седить на йому.

27 І видїв я наче палаючу мідь, як огняне сяєво в серединї його кругом; від поясницї його й висше, та й від виду поясницї його й низше бачив я, наче огонь, і було проміннє навкруги.

28 Якою буває веселка на облаках в дощовий день, такий вид мало те сяєво навкруги.

Кол 4:1–18

1 Панове, оддавайте слугам правду і рівноту, знаючи, що й ви маєте Господа на небесах.

2 В молитві кріпіть ся, пильнуючи в нїй з подякою,

3 молячись разом і за нас, щоб Бог відчинив нам двері слова, проглаголати тайну Христову, за котру я і в кайданах,

4 щоб явив я її, як подобає менї глаголати.

5 У премудростї ходїть перед тими, що осторонь, викупляючи час.

6 Слово ваше нехай буде завсїди ласкаве, приправлене сіллю, щоб знали ви, як кожному відказувати.

7 Що дїєть ся зо мною, про все скаже вам Тихик, любий брат і вірний служитель і слуга-товариш у Господї,

8 котрого післав я до вас на те, щоб довідавсь, що з вами дїєть ся, і утїшив серця ваші,

9 з Онисимом, вірним і любим братом нашим, котрий з між вас: все вони скажуть вам, що тут (дїєть ся).

10 Витає вас Аристарх, товариш мій у неволї, та Марко, сестринець Варнави (про нього маєте наказ: як прийде до вас, прийміть його),

11 та Ісус, на прізвище Юст, котрі з обрізання. Сї одні помічники мої в царство Боже, котрі були менї втїхою.

12 Витає вас Єпафрас, що з вас, слуга Христа; всякого часу подвизаєть ся за вас у молитвах, щоб ви стояли звершені і сповнені у всякій волї Божій.

13 Сьвідкую бо за нього, що має велику ревність про вас і про Лаодичан і Єрополян.

14 Витає вас Лука, любий лїкарь, та Дамас.

15 Витайте братів, що в Лаодикиї, і Нимфана, і домашню церкву його.

16 І як прочитаєть ся се посланнє між вами, постарайтесь, щоб і в Лаодикийській церкві прочитане було, а написане з Лаодикиї щоб і ви прочитали.

17 Та скажіть Архипові: Гледи служення, що прийняв єси в Господї, щоб довершив його.

18 Витаннє моєю рукою, Павловою. Згадуйте про мої кайдани. Благодать з усїма вами. Амінь.

Йов 29:1–20

1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

2 О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

7 Тодї виходив я, було до воріт міста, й уставляв на майданї сїдалище себі,

8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.