День 308 з 365

Плач 2:1–3:66

2:1 О, як же Господь у гнїву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх.

2:2 Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених.

2:3 В гнїві палкому посчибав всї роги в Ізраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав.

2:4 Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою.

2:5 Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач.

2:6 Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (сьвяточних); довів до того Господь, що забуто на Сионї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника.

2:7 Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято.

2:8 Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені.

2:9 Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його.

2:10 Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили ʼд землї голови дївчата Ерусалимські.

2:11 Очі в мене від слїз потемнїли, внутро моє буриться в менї, жовч із печінок лиється на землю задля погибелї дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста.

2:12 Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.

2:13 Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її?

2:14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю).

2:15 Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї?

2:16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли!

2:17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх.

2:18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх!

2:19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх.

2:20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери зʼїдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка?

2:21 Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя.

2:22 Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.

3:1 Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;

3:2 Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.

3:3 Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;

3:4 Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;

3:5 Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;

3:6 Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;

3:7 Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;

3:8 Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;

3:9 Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.

3:10 Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;

3:11 Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;

3:12 Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;

3:13 Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.

3:14 Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.

3:15 До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;

3:16 Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.

3:17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,

3:18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.

3:19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!

3:20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.

3:21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:

3:22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.

3:23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!

3:24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.

3:25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.

3:26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.

3:27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);

3:28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;

3:29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;

3:30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;

3:31 Бо не на віки Господь покидає;

3:32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;

3:33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,

3:34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,

3:35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,

3:36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?

3:37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!

3:38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?

3:39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.

3:40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;

3:41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):

3:42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;

3:43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;

3:44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;

3:45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.

3:46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші.

3:47 Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.

3:48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.

3:49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,

3:50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.

3:51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.

3:52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;

3:53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.

3:54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!

3:55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:

3:56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!

3:57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!

3:58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.

3:59 Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!

3:60 Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.

3:61 Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,

3:62 (чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.

3:63 Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.

3:64 О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;

3:65 Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;

3:66 Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!

Кол 3:1–25

1 Коли ж оце воскресли ви з Христом, то гірнього шукайте, де Христос сидить по правицї в Бога.

2 Про гірнє думайте, (а) не про земне.

3 Умерли бо ви, і життє ваше поховане з Христом у Бозї.

4 Коли ж Христос, життє ваше, явить ся, тодї і ви з Ним явитесь у славі.

5 Оце ж умертвіть члени ваші, що на землї: блуд, нечистоту, страсть, похоть лиху, зажерливість, котра єсть ідолослуженнє,

6 за се йде гнїв Божий на синів неслухняности,

7 між котрими і ви колись ходили, як жили між ними.

8 Тепер же покиньте й ви те все: гнїв, ярость, злобу, лайку, соромні слова од уст ваших.

9 Не кривіть словом один проти одного, скинувши з себе давнього чоловіка з дїлами його,

10 і одягнувшись у нового, що обновляєть ся в розумі по образу Того, хто сотворив його,

11 де нема Грека, нї Жидовина, обрізання і необрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос.

12 Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє,

13 терплячи один одного й прощаючи собі, коли хто на кого має жаль; яко ж і Христос простив вам, так і ви.

14 Над усїм же сим любов, котра єсть союз звершення,

15 і мир Божий нехай править в серцях ваших, до котрого вас і покликано в одному тїлї, та й будьте вдячні.

16 Слово Христове нехай вселяєть ся в вас, багате на всяку премудрість, навчаючи і наставляючи самих себе псальмами та гимнами, та піснями духовними, у благодатї сьпіваючи в серцю вашому Господеві.

17 І все, що нї робите словом або дїлом, усе в імя Господа Ісуса, дякуючи Богу й Отцеві через Него.

18 Жінки, коріть ся своїм чоловікам, яко ж подобає в Господї.

19 Чоловіки, любіть жінок і не бувайте гіркими до них.

20 Дїти, слухайте родителїв у всьому, се бо угодно Господеві.

21 Батьки, не роздражнюйте дїтей ваших, щоб не внивали.

22 Слуги, слухайте у всьому панів по тїлу, не перед очима тільки служачи, яко чоловіковгодники, а в простотї серця, боячись Бога;

23 і все, що робите, від душі робіть, яко ж Господу, а не людям,

24 знаючи, що від Бога приймете нагороду наслїддя; Господу бо Христу служите.

25 А хто кривдить, прийме у чому скривдив, і нема вважання на лице (в Бога).

Пс 128:1–6

1 Посходня пісня. Щасливий всякий чоловік, що боїться Господа, що дорогами його ходить.

2 Бо живити мешся працьою рук твоїх; будеш щасливий, і добре тобі буде.

3 Жінка твоя буде серед дому твого, як плодовитий кущ виноградний; сини твої, як відрослї на дереві оливному кругом стола твого.

4 Ось, так буде благословенний чоловік, що Господа боїться.

5 Благословити ме тебе Господь із Сиона, і нехай дасть тобі бачити щасливу долю Єрусалиму по всї днї життя твого,

6 І бачити дїти дїтей твоїх! Мир Ізраїлеві!