День 326 з 365

Єз 34:1–31

1 І надійшло до мене слово Господнє:

2 Сину чоловічий! пророкуй про пастирів Ізрайлевих, віщуй і промов до них: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізрайлевим, що пасуть самих себе! Чи не вівцї ж бо пастирям пасти?

3 Ви їли молоко й зʼодягались у вовну та заколювали вівцї годовані, стада же не пасли.

4 Слабих у стадї ви не покріплювали, й недужних не вигоювали; поранену не перевязували й розпуджених не привертали та й загублених не шукали, а правили ними жорстоко й насильно.

5 І розсипались мої вівцї без пастуха й ставались жиром усьому польовому зьвіррю та й розбігались.

6 По всїх горах і по всїх високих узгіррях блукають мої вівцї; розсипалась отара моя по всїх країнах, а нїхто не розвідуєсь про них, нїхто не шукає їх.

7 Тим же то, вислухайте, ви, пастухи, слово Господнє:

8 Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, за те, що вівцї мої полишені були на здобичу, й отара моя допалась без пастирів на пожир усякому дикому зьвіррю, а мої пастирі не відшуковали овець моїх — пастухи бо пасли самих себе, а овець моїх не пасли, —

9 За те, ви, пастирі, слухайте слово Господнє!

10 Так говорить Господь Бог: Ось, я встану на пастирів, і вимагати му вівцї мої з їх рук, і не дам їм уже пасти овець, та й не будуть уже більше пастирі самих себе пасти; я повириваю в них із рота вівцї мої, щоб не були вже їм їдою.

11 Так бо говорить Господь Бог: Самий я відшукаю собі вівцї мої та й буду їх дозирати.

12 Як вівчарь провіряє свою отару, коли вона була розбіглась, так і я провіряю вівцї мої, й приверну їх назад з усїх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались.

13 І повиводжу їх ізпроміж народів і позбіраю з країн, та й приведу в їх землю, й пасти му їх по горах Ізрайлевих, поблизу потоків і по всїх осаджених місцях сієї землї.

14 По гарних пасовищах пасти му їх, а будуть пастівники їх на високих горах Ізраїлських; там вони будуть відпочивати на гарному пастівнику, і пастись на травньому пасовищі — на горах Ізраїлських.

15 Сам я пасти му вівцї мої, і сам указувати їм місце опочивку, говорить Господь Бог.

16 Котре заблудило, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перевяжу, недужне покріплю, а надто жирне й буйне витрачу; буду їх пасти по правдї.

17 Вас же, мої вівцї, так говорить Господь Бог, буду судити між вівцею а вівцею, між бараном а козлом.

18 Чи то ж не доволї з вас (ви багатї), пастись на доброму пасовищі, що ви ще й те, що зістанеться неспасене, витоптуєте ногами, самі пєте чисту воду, а остальню каламутите ногами вашими,

19 Так що вівцї мої мусять пастись на витолоченому пасовищі, й пити воду, що ви скаламутили ногами вашими?

20 Тим же то ось як говорить Господь Бог до вас: Ось, я самий буду розсуджувати між ситою а захарчованою вівцею.

21 Позаяк ви все слабе тручаєте то боком то плечем і колете рогами, аж покіль геть повідганяєте,

22 То я допоможу овечатам моїм, і не будуть вони вже чужою користю; я розсуджу між вівцею а вівцею.

23 І поставлю над вами єдиного пастиря, що пасти ме їх, — слугу мого з роду Давидового; він буде їх пасти, він буде пастирем над ними.

24 І буду я, Господь, їх Богом, слуга ж мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав се.

25 І вчиню з ними завіт мира та й повиганяю з землї хиже зьвіррє, й будуть жити собі безпеч у степу й спати по гаях.

26 Я дам їм і тим, що кругом гори моєї, благословеннє, й буду їм посилати дощ у свій час, — се будуть дощі благословення.

27 І родити муть польові дерева плоди свої, а земля буде видавати вроджай свій; і будуть вони безпечні на землї своїй, і зрозуміють, що я — Господь, як поламлю занози в ярмі їх та вирятую їх із потали в тих, що їх поневолили.

28 Не будуть вони вже здобичею народам, і дикий зьвір не буде їх пожерати; безпеч жити муть вони, й нїхто їх не буде лякати.

29 І дам їм насїннє славне, й не будуть гинути з голоду на землї та терпіти погорду від народів.

30 І зрозуміють, що я Господь, Бог їх, із ними, а вони, дом Ізрайлїв, — мій нарід, говорить Господь Бог,

31 І що ви, люде, вівцї мої, вівцї пасовища мого, а я — Бог ваш, говорить Господь Бог.

Тит 2:1–3:15

2:1 Ти ж говори, що личить здоровій науцї:

2:2 старики щоб були тверезі, чесні, мірні, здорові вірою, любовю, терпіннєм;

2:3 старі жінки так само щоб убирались як годить ся сьвятим, (були) не осудливі, не підневолені великому пянству і навчали добра,

2:4 щоб доводили до розуму молодших, любити чоловіків, жалувати дїтей,

2:5 щоб були мірними, чистими, господарними, добрими, корились своїм чоловікам, щоб слово Боже не зневажалось.

2:6 Молодїж так само напоминай знати міру.

2:7 У всьому ж сам себе подаючи за взір добрих дїл, у науцї цїлость, поважність,

2:8 слово здорове, недокорене, щоб осоромив ся противник, не маючи нїчого казати про нас докірно.

2:9 Слуги своїм панам щоб корились, у всьому догоджали, не відказуючи,

2:10 не крали, а показували всяку добру віру, щоб науку Спасителя нашого, Бога, украшували у всьому.

2:11 Явилась бо благодать Божа спасительна всїм людям,

2:12 навчаючи нас, щоб відцуравшись нечестя і мирських похотей, розумно і праведно і благочестно жили ми в нинїшньому віцї,

2:13 ждучи блаженного вповання і явлення слави великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа,

2:14 котрий оддав себе самого за нас, щоб ізбавити нас од усякого беззаконня і очистити собі людей вибраних, ревнителїв добрих дїл.

2:15 Се говори, напоминай, і докоряй з усяким повелїннєм. Нехай нїхто тобою не гордує.

3:1 Нагадуй їм, щоб начальства і власти слухали і корились, і до всякого доброго дїла були готові,

3:2 щоб нїкого не хулили, не були сварливі, а тихі, показуючи всяку лагідність до всїх людей.

3:3 Були бо колись і ми нерозумні, непокірні, і зведені слуги похотям та всяким розкошам, живучи в злобі та завистї, гидкими бувши та ненавидячи один одного.

3:4 Як же явилась благость і чоловіколюбиє Спаса нашого Бога,

3:5 не з дїл праведних, що ми робили, а по своїй милости спас нас купеллю новорождення і обновлення Духа сьвятого,

3:6 котрого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, Спасителя нашого,

3:7 щоб оправдившись благодаттю Його, зробились ми наслїдниками по надїї життя вічнього.

3:8 Вірне слово, і хочу, щоб про се ти впевняв, щоб которі увірували в Бога, старались пильнувати добрих дїл. Добре воно і користне людям.

3:9 Дурного ж змагання, та родоводів, та спорів, та сварок про закон цурай ся, бо вони не на користь і марні.

3:10 Єретика чоловіка після первого і другого напомину, покинь,

3:11 знаючи, що такий розвертаєть ся і грішить, осудивши сам себе.

3:12 Як пришлю Артема до тебе або Тихика, постарайсь прийти до мене в Никополь: там бо надумавсь я зазимувати.

3:13 Зину законника та Аполоса старанно випровадь, щоб нї в чому не мали недостатку.

3:14 Нехай і наші вчять ся пильнувати добрих дїл для конечних потріб, щоб не були без овощу.

3:15 Витають тебе усї, що зо мною. Витай тих, хто любить нас у вірі. Благодать з усїма вами. Амінь.

Йов 33:12–22

12 От і неправ єси в тому, відказую я тобі, бо Бог висше людини.

13 Що тобі спорити з ним? та ж він не здає справи з нїякого дїла свого.

14 Бог скаже раз, а коли на те не вважають, ще й другий раз.

15 У снї, в нічному видиві, коли сон находить на людей, коли дрімаємо на ложі,

16 Тодї він відтулює в чоловіка ухо й втискає йому свою науку,

17 Щоб впинити чоловіка від якого наміру й від гординї заховати;

18 Щоб одвести душу його від пропастї, й життє його від убиття мечем.

19 Або наводиться він на розум хоробою на постелї своїй та тяжким болем у всїх костях своїх,

20 Так, що він одвертається від хлїба й душа його від улюбленої страви.

21 Тїло спадає на нім, так що його не видко, самі костї виставляються, що їх перш не було видно.

22 А душа його наближуєсь ід могилї, а життє його ʼд смертї.