День 339 з 365

Дан 5:1–31

1 Царь Валтасар справляв раз великий бенкет задля тисячі вельмож своїх і перед очима тисячі пив вино.

2 Напившись вина, Валтасар звелїв принести золотий та срібний посуд, що Навуходонозор, його батько, винїс був з Ерусалимського храму, щоб пили з нього самий царь, його вельможі, його жінки й його наложницї.

3 І поприношено золотий посуд, що був забраний з сьвятинї, з дому Божого в Ерусалимі; і пили з них царь, його вельможі, його жінки й його наложницї, —

4 Пили вино й славили богів золотих і срібних, мідяних, залїзних, деревяних і камяних.

5 Саме в ту годину показались палцї наче людської руки й писали навпроти сьвічника на вапнї стїни царської палати, й бачив царь частину руки, що писала.

6 Тодї змінився царь на виду свойму; його думки затрівожили його, його крижі ослабли, а колїна його почали вдаряти одно об друге.

7 І кликнув царь голосно, щоб привели мудрецїв, Халдеїв та віщунів, і став царь говорити й сказав мудрецям Вавилонським: Хто прочитає се написане й виложить менї, що воно значить, того вберуть в пурпур, і золотий ланцюг буде на шиї в нього, і буде третім князем у царстві.

8 І ввійшли всї цареві мудрецї, але не могли прочитати написаного та й виложити цареві значіннє того.

9 Царь Валтасар злякався ще гірше, й вигляд лиця його змінився в нього, та й вельможі його потрівожились.

10 Цариця ж (мати) з причини того, що лучилось цареві й вельможам його, ввійшла в горницю бенкету; й почала говорити цариця та й сказала: Царю! жий по віки! нехай не лякають тебе твої думки, й нехай не зміняється вигляд лиця твого.

11 Є в твойму царстві муж, що в ньому дух сьвятого Бога; за часів панотця твого знайдено в ньому сьвітло, розум і мудрість, схожу на мудрість богів, і царь Навуходонозор, твій панотець, поставив його головою над віщунами, чарівниками, Халдеями та ворожбитами — сам панотець твій, царь,

12 Бо в ньому, в Даниїлї, котрому царь змінив імя на Валтасара, знайдено високий дух, знаннє й розум, спосібний викладати сни, відгадувати загадкове й розвязувати помотане. Так нехай покличуть Даниїла, він скаже, що се значить.

13 Тодї введено Даниїла перед царя, і царь почав говорити й сказав до Даниїла: Чи ти Даниїл, один із полонених синів Юдейських, що їх панотець мій-царь привів із Юдеї?

14 Я чув про тебе, що дух Божий в тобі й сьвітло, й розум і велику мудрість знайдено в тобі.

15 От приведено до мене мудрецїв і чарівників, щоб прочитати оце написане й сказати, що воно значить; але вони не вміли витулкувати менї сього.

16 А про тебе я чув, що ти можеш сказати значіннє й розвязати замотане; то ж коли можеш прочитати оце написане й сказати менї значіннє того, то будеш убраний в пурпур, і золотий ланцюг буде на твоїй шиї, і станеш третім князем у царстві.

17 Тодї відповів Даниїл і сказав до царя: Подарунки твої нехай зістануться в тебе й почестї віддай кому иншому; а написане я цареві прочитаю та й, що воно значить, я йому витулкую.

18 Царю! Всевишній Бог дав твойму панотцеві Навуходонозорові царство, величність, честь і славу.

19 Перед величністю, яку він дав йому, всї народи, племена й язики дрожали й боялись його: кого хотїв, він убивав, а кого хотїв, зоставляв живим; кого хотїв, підвисшував, а кого хотїв, понижував.

20 Але як його серце згордїло, і дух його скаменїв у бутї своїй, став він стручений з свого царського престолу і втратив свою славу,

21 І вилучено його зміж синів людських, серце його стало схоже на зьвіряче, і він жив з дикими ослами; він годувався травою, нїби віл, і на його тїло спадала роса з неба, аж доки він спізнав, що над людським царством царює найвисший Бог, і настановляє над ним, кого хоче.

22 І ти, сину його, Валтасаре, не смирив твого серця, хоч знав про се все,

23 Але підняв себе проти Господа небес, і се принесено посуд дому його перед тебе, а ти й дуки твої, жінки твої й наложницї твої пили з них вино, та й хвалив єси богів срібних і золотих, мідяних, залїзних, деревяних і камяних, що нї бачать, нї чують, нї розуміють, а Бога, що в його руцї твоє диханнє і в його всї стежки твої, ти не пошанував.

24 За се й послана ним ся частина руки, що оце й написала.

25 І от що написано: Мене, мене, текел, упарсин (перес).

26 А ось і значіннє слів: Мене — облїчив Бог царство твоє і постановив йому кінець;

27 Текел — тебе зважено на вазї й знайдено дуже легким;

28 Перес — роздїлено царство твоє й віддано Мидіям та Персам.

29 Тодї звелїв Валтасар, щоб убрали Даниїла в пурпур і вложили золотий ланцюг на його шию, й оповістили його третім князем в царстві.

30 Тієї ж таки ночі Валтасара, царя Халдейського, вбито,

31 А Дарій Мидій обняв царство, коли йому було шістьдесять два роки.

Євр 11:23–40

23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського.

24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,

25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,

26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.

27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.

29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.

30 Вірою стїни Єрихонські попадали, після семидневних обходин.

31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.

32 І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,

33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,

34 гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв;

35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати;

36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї;

37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,

38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:

39 І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування,

40 тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.

Пс 141:1–10

1 Псальма Давидова. Господи! До тебе кликав я, поспіши до мене! Почуй голос мій, коли до тебе взиваю!

2 Буде ж молитва моя, як кадило, перед тобою, простираннє рук моїх, як жертва вечірня!

3 Постав, Господи, сторожу губам моїм! Пильнуй дверей уст моїх!

4 Не дай серцю мому до злого прихилятись, в неправотї з людьми накладати, що беззаконнє творять; та й щоб не бути менї учасником ласощів їх.

5 Нехай покарає мене праведний, — се доброта; нехай докоряє мене, — се олива на голову; не одвернеться голова моя, бо навіть за лихі їх вчинки буде моя молитва за них.

6 Як скинуть суддїв їх стрімголов із скелї, тодї буде чути слова мої, які вони милі.

7 Як земля зʼорана і розбита, так костї наші розсиплються в челюстях пропастї підземної.

8 Та на тебе, Господи, Владико мій, очі мої поглядають, на тебе вповаю; не відкинь душі моєї!

9 Сохрани мене від сїл, що вони заставили на мене, і від западнї тих, що творять дїла беззаконні!

10 Дай беззаконним попасти в їх власні сїти, а менї перейти мимо.