День 338 з 365

Дан 3:68–4:37

3:24 Царь Навуходонозор здивувався і встав швидко й сказав до своїх вельмож: Чи не трьох же мужів ми вкинули в огонь, повязаних? Вони відповіли цареві: Справдї так, царю!

3:25 На це промовив він: Та бо я бачу чотирі мужі неповязані, що ходять в полумї, та й не видко на них ушкоди; й вид четвертого схожий на сина Божого (ангела).

3:26 Тодї приступив Навуходонозор до челюстей печі, розпаленої огнем, і промовив: Седраше, Мисаше й Авденаже, ви слуги Бога найвисшого! вийдїть і приступіть ближше! Тодї Седрах, Мисах і Авденаго вийшли з посеред полумя.

3:27 І зійшовшись сатрапи, намісники, отамани й радники цареві, завважали, що огонь над тїлами сих мужів не мав сили, й волоссє на голові в них не осмалилось, та й одежа на них не змінилась, а навіть і запаху огню не чути було від них.

3:28 Тодї промовив Навуходонозор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надїю на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тїла (огневі), щоб не служити й не покланятись иншому богові, окрім Бога свого!

3:29 Тим же то дається від мене приказ, щоб кожного спроміж всякого народу, племени чи язика, хто б виповів зневагу проти Бога Седрахового, Мисахового й Авденагового, порубано на шматки, а його дім обернено в розвалища; бо нема иншого Бога, що міг би так спасати.

3:30 Тодї поставив царь високо Седраха, Мисаха й Авденага в краю Вавилонському.

3:31 Навуходонозор, царь, усїм народам, племенам і мовам, що живуть по всїй країнї: Нехай вам мир умножуєсь!

3:32 Сподобалось менї, про знамена й чудеса, які вчинив надо мною Найвисший Бог, оповістити вам.

3:33 О, які великі знамена його й які потужні чудеса його! Царство його — царство віковічне, й володїннє його — від родів до родів.

4:1 Я, Навуходонозор, проживав спокійно в мойму домі та мав гаразд в моїх палатах.

4:2 Та приснився менї сон, що налякав мене, й думки на ліжку мойму та мрії в голові моїй навели на мене смуток.

4:3 І дав я приказ привести до мене всїх мудрецїв Вавилонських, щоб сказали менї, проти чого той сон.

4:4 От і прийшли віщуни, чародїї, Халдеї та ворожбити; я оповів їм сон, але вони не могли виложити менї, проти чого він.

4:5 Вкінцї ввійшов до мене Даниїл, котрому дано імя Валтасар — по імени Бога мого, а в котрому дух сьвятого Бога; йому оповів я сон.

4:6 Валтасаре, голово над мудрецями! я знаю, що в тебе дух сьвятого Бога, й нїяка тайна тобі не тяжка; відкрий же менї видиво мого сну, що менї снився, і проти чого він.

4:7 А видива голови моєї в ліжку мойму були такі: Я бачив — от посеред землї дерево дуже високе.

4:8 Здорове було те дерево й міцне, а вершина його досягала до неба, й було його видко до країв усієї землї.

4:9 Лист на ньому прегарний, і овощів на ньому рясно, а поживи на ньому стало б усїм; під ним знаходили холод польові зьвірі, на гіллю його гнїздились піднебесні птицї, і з нього живилось усяке тїло.

4:10 І бачив я в видивах моєї голови на мойму ліжку — аж се зійшов із неба Невсипущий і Сьвятий (ангел).

4:11 І кликнув він голосно й промовив: Зрубайте се дерево, пообрубуйте його гіллє, обтрусїть листє з нього й пороскидайте овощі його; нехай повтїкають зьвірі зпід нього й птицї з його гілля;

4:12 Але головнього його кореня полишіть в землї; він же нехай в залїзних та мідяних ланцюгах в траві на полі зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його в траві земній.

4:13 Людське серце возьметься в нього, а дано йому буде серце зьвіряче, доки не мине над ним сїм часів (років).

4:14 На радї Невсипущих так постановлено, й присудом сьвятих призначено, щоб знали всї живущі, що Найвисший царює над царством людським і дає його, кому хоче, та настановляє над ним і приниженого між людьми.

4:15 От такий сон снився менї, цареві Навуходонозорові; а ти, Валтасаре, скажи, проти чого він, бо нї один із мудрецїв у мойму царстві не міг обявити його значіння, а ти можеш, бо дух сьвятого Бога при тобі.

4:16 Тодї Даниїл, на инше імя Валтасар, трохи не годину перебував ув осторопінню, й думки його трівожили його; аж царь почав ізнов говорити й промовив: Валтасаре! нехай не трівожить тебе сей сон і його значіннє. Валтасар відповів і сказав: Мій добродїю! нехай би твоїм супротивникам сей сон, і ворогам твоїм значіннє його!

4:17 Дерево, котре ти бачив, що було здорове й міцне, своєю вершиною досягало до неба й його було видко на всю землю,

4:18 На котрому лист був прегарний і овощів рясно й поживи з нього стало б усїм, під котрим жили польові зьвірі, а на гіллю його гнїздились птицї піднебесні,

4:19 Се — ти, царю, що єси великий і кріпкий, а сила твоя змоглася велико й сягонула в небо, власть же твоя — до країв сьвіта.

4:20 А що ти, царю, бачив Невсипучого й Сьвятого, що зійшов із небес і промовив: Зрубайте дерево й поторощіть його, тільки корінь його полишіть у землї, і нехай він у залїзних та мідяних ланцюгах в траві на полї зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його на землї, доки не мине над ним сїм часів, —

4:21 То от проти чого се, царю, й от присуд Всевишнього, який прийде на мого добродїя, царя:

4:22 Тебе вилучать ізміж людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, неначе віл, падати ме роса з неба на тебе, і сїм часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче.

4:23 А що приказано було полишити головний корінь дерева, то се значить, що твоє царство зістанеться при тобі, коли ти спізнаєш власть небесну.

4:24 Тим же то, царю, нехай буде до вподоби тобі моя порада: спокутуй твої гріхи справедливостю і проступки твої милосердєм до бідних; от чим може продовжитись спокій твій!

4:25 Усе се сталося з царем Навуходонозором.

4:26 Через дванайцять місяцїв, походжаючи по царських горницях в Вавилонї,

4:27 Промовив царь: Чи ж не великий сей Вавилон, що я встроїв його на дім царства силою моєї потуги й на славу величностї моєї?

4:28 Та ще слова не вийшли з уст царських, як надійшов із неба голос: До тебе, царю Навуходонозоре, мовиться: царство відійшло від тебе!

4:29 І відлучать тебе від людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, як віл, і сїм часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче!

4:30 Зараз і справдилось се слово над Навуходонозором, і відлучено його від людей, він їв траву, неначе віл, і спадала роса з неба на його тїло, так що волоссє на ньому поросло, нїби на левові; а нігтї в його — наче в птицї.

4:31 Як же минули ті часи, я, Навуходонозор, підвів очі мої до неба, й мій розум вернувся до мене; й благословив я Всевишнього, хвалив і прославляв Всесущого, которого власть — власть вічна і которого царство — від родів до родів.

4:32 Проти него всї, що живуть на землї, не значать нїчого; по своїй волї робить він як з небесним воінством, так і з тими, що живуть на землї, й нїхто не може стати проти руки його й сказати йому: Що ти зробив?

4:33 В той час вернувся менї розум мій, а на славу мого царства вернулись постава й переднїйший вид мій; тодї шукали мене мої радники й мої дуки, й привернено мене на моє царство, й величність моя ще більше підвисшилась.

4:34 А тепер я, Навуходонозор, славлю, й вивисшую й величаю Царя небесного, которого всї дїла праведні, стежки правдиві, й котрий має силу присмирити тих, що ведуться гордовито.

Євр 11:1–22

1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.

2 Через неї бо були сьвідчені старі.

3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.

4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.

5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і „не знайдено його; бо перенїс його Бог‟: перед перенесеннєм бо його сьвідчено, „що угодив Богу.‟

6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.

7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.

8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.

9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.

10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.

11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.

12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.

15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.

16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,

18 про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насїннє,‟

19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).

20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.

21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і „склонивсь на верх жезла свого‟.

22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів.

Йов 36:11–20

11 І, як послухають та стануть йому служити, то й провожати муть днї свої в щастї, і лїта свої в радощах;

12 Як же не послухають, — згинуть од (Божого) стрілу й визівнуть духа в слїпотї своїй.

13 Лукаві же — вони зрушують серцем своїм гнїв (Божий); вони й не кличуть до його, коли закує їх в кайдани;

14 Тим і мруть вони в молодощах, а життє їх із блудниками.

15 Бідного ж він рятує з біди його, і в тїснотї відтулює ухо його.

16 Викликав би й тебе він з тїсноти на місце просторе, де нема притиску, й на столї твойму страва повна була б товщі.

17 Да в тебе повно розсудів безбожних, а суд і присуд — укупі.

18 О, нехай не вдарить тебе гнїв Божий карою! І найбільший викуп не спас би тебе.

19 Чи ж дасть бо він яку цїну твому багацтву? Нї, — анї золотові, анї нїякому скарбові.

20 О, не бажай тієї ночі, коли й народи з своїх місць зникають!