День 340 з 365

Дан 6:1–28

1 Дарій задумав настановити над царством сто двайцять сатрапів, щоб були по всьому царстві,

2 А над ними трьох князїв, між котрими був і Даниїл, — щоб сатрапи здавали їм облїч, та й щоб царь не був надто обтяжений.

3 Даниїл перевисшував всїх других князїв і сатрапів, бо в ньому був високий дух, і царь мав уже на думцї настановити його над усїм царством.

4 Тодї князї й сатрапи почали шукати приключки, щоб Даниїла в управі царством обвинуватити, але не могли знайти нїякої причини анї промаху, бо він був вірний, і не знаходилось на ньому нїякої провини або промаху,

5 І сказали сї люде: Не знайти нам приключки на Даниїла, коли не знайдемо її проти нього в законї Бога його.

6 Тодї прийшли сї князї та сатрапи перед царя і сказали так до нього: Царю Дарію, жий нам на віки!

7 Усї князї з царства, намїсники, сатрапи, радники й отамани врадили між собою, щоб вийшла така царська постанова й оповіщено приказ, щоб того, хто в трийцятьох днях засилати ме будь-яку просьбу до котрого бога або до чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму поміж левів.

8 Так стверди ж, царю, сю постанову й підпиши приказ, щоб він був незмінний, як закон у Мидиї та в Персиї, та й щоб нїхто його не нарушував.

9 Царь Дарій підписав ту постанову й той приказ.

10 Даниїл же, — хоч довідався, що підписаний такий приказ, пійшов до свого дому. А тут він, відчинивши в горницї вікна навпроти Ерусалиму, припадав тричі на день навколїшки й молився свойму Богові й славив його, як се він робив і навперед сього.

11 Тодї сї люде підглядїли й знайшли Даниїла, що молився й просив милостї в свого Бога.

12 І прийшли вони до царя та й почали говорити про царський приказ: Чи ж ти не підписав приказ, щоб кожну людину, котра в трийцятьох днях просити ме будь-якого бога або чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму між леви? Царь відповів і сказав: Се слово незмінне, як закон у Мидиї й Персиї, його не можна нарушувати.

13 Тодї відповіли й сказали вони цареві: Даниїл, що з полонених синів Юдейських, не вважає нї на тебе, царю, нї на приказ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами.

14 Царь, почувши се, засмутився дуже й задумав в серцї свойму спасти Даниїла, й аж до заходу сонця намагався його визволити.

15 Але ті люде прийшли до царя й сказали йому: Знай, царю, що по закону мидийському та перському нїякий закон і приказ, стверджений царем, не може бути змінений.

16 Тодї звелїв царь привести Даниїла та й вкинути в яму між левів, та при тім сказав царь Даниїлові: Бог твій, що ти йому вірно служиш, він тебе вибавить.

17 І принесено плиту та й покладено на отвір ями, й запечатав її царь своїм перстнем та перстнями своїх дуків, щоб нїчого не змінено в приказї про Даниїла.

18 Потім пійшов царь у свій двір, лїг спати, не вечерявши, ба й не велїв приносити собі страви, та й сон не брався його.

19 А вранцї встав царь, як розвиднювалось, і пійшов сквапно до левиної ями,

20 І, як лиш наближився ʼд ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів?

21 Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки!

22 Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився.

23 Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого.

24 І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Даниїла, й вкинено їх в левину яму, — так їх самих, як і дїтей їх і жінок їх; та ледви вони долетїли до дна ями, а вже леви похапали їх і поторощили їм усї костї.

25 Після того написав царь Дарій до всїх народів, племен та язиків, що жили по всїй землї його: Мир вам нехай множиться!

26 Оце дається від мене наказ, щоб в кожній областї мого царства боялись і шанували Бога Даниїлового, він бо — Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а властї його нема гряниць.

27 Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.

28 І добре дїялось Даниїлові так за царювання Дарія як і за царя Кира Перського.

Євр 12:1–29

1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,

2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.

3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.

4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,

5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: „Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього;

6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.‟

7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько?

8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини.

9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?

10 Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.

11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.

12 Тим же „зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте‟,

13 і „стежки праві робіте ногами вашими‟, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.

14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,

15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;

16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.

17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.

18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,

19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:

20 (бо не видержали наказу: „Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий.‟

21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: „Я в страсї і трепетї.‟)

22 А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,

23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених,

24 і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, нїж Авелева.

25 Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного,

26 котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: „Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом.‟

27 Се ж: „ще раз‟ показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.

28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом.

29 Бо наш Бог — огонь пожирающий.

Йов 36:21–33

21 Остерегайсь, не нахиляйсь до безбожностї, яку ти волїєш, нїж тихо страдати.

22 Глянь, Бог у силї величен, і де такий, як він, законодавець?

23 Хто йому вкаже дорогу його; хто скаже: Ти чиниш несправедливість?

24 Памятай на те, щоб його дїла хвалити, що їх люде видять.

25 Всї бо люде можуть їх бачити; чоловік може їх і надалеки постерігати.

26 Ось, Бог великий й годї нам його поняти; лїт його нам не злїчити.

27 Краплями збірає він води, а вони силою виливаються дощем;

28 Ринуть вони із хмар, і густо лиються на людей.

29 А хто може зміркувати, як за далеко облаки сягають, або тріск у шатрі його?

30 А ось, він обливає його сьвітлом своїм і покриває дно моря.

31 Звідси судить він народи, звідси дає багату поживу.

32 В жменях держить блискавицю й приказує їй, кого вдарити.

33 Грім дає знати про неї, та й скот відчуває, що дїєсь.