День 44 з 365

Вих 31:1–32:35

31:1 І рече Господь Мойсейові:

31:2 Дивись, покликав я Базалеїла, сина Урії Гурієнка, з колїна Юдиного,

31:3 І сповнив я його духом Божим, мудростю й розуміннєм і знаттєм у всякому реместві;

31:4 Щоб видумував майстерне, як вироблювати із золота й срібла і мідї,

31:5 І вирізувати на дорогому каменї і вирізувати з дерева, і робити у всякому реместві.

31:6 І се прилучив я сам до його за помічника Оголїаба Ахісамашенка, з коліна Данового, і вложив я мудрість в серце кожного, в кого мудре серце, щоб уміли вони все зробити, що заповідав я тобі:

31:7 Громадський намет і скриню сьвідчення і віко, що на їй, і всю посудину в наметї;

31:8 І стіл і всю посудину його, і сьвітильника чистого, і всю посудину його, і кадильного жертівника,

31:9 І жертівника всепалення і всю посудину його.

31:10 І вмивальницю, і підставку її, і шати службові, і шати сьвяті для Арона сьвященника, і шати для синів його, щоб служили службу сьвяту.

31:11 І миро і запашні пахощі для сьвятинї: Усе, як заповідав я тобі, мають зробити вони.

31:12 І рече Господь Мойсейові:

31:13 Ти ж промов до синів Ізрайлевих і кажи: Суботу ж мою мусите держати; бо се знамя між мною й вами в роди ваші, щоб ви знали, що я, Господь, осьвячую вас.

31:14 І допильновуйте суботи; вона бо вам сьвята: Хто опоганить її, того скарати смертю; бо кожна душа, що робити ме яку роботу в день суботнїй, буде вбита.

31:15 Шість день для роботи, але семий день субота на спочинок, сьвятий день Господеві; кожного, хто робити ме дїло в субітнїй день, скарати смертю.

31:16 І допильновувати мусять синове Ізрайлеві суботи, щоб сьвяткувати суботу в родах їх: Заповідь на віки.

31:17 Між мною і синами Ізрайлевими знамя се віковічне. Бо шість день творив Господь небеса і землю, а семого дня спочив.

31:18 І дав Мойсейові, переставши розмовляти з ним на Синай горі, дві таблицї сьвідчення, таблицї камяні, на котрих писав палець Божий.

32:1 І вбачили люде, що загаявся Мойсей зійти з гори, і згромадились люде до Арона, і мовляли до його: Заходись лишень та пороби нам боги, щоб вони йшли поперед нас! Бо ми не знаємо, що сталось Мойсейові, чоловікові сьому, що вивів нас із Египецької землї.

32:2 І рече їм Арон: Повиймайте ж сережки золоті, що в ушу жінок ваших, у ваших синів і дочок, та й принесїть до мене.

32:3 І повиймали всї люде сережки золоті, що в ушу в їх, і поприносили до Арона.

32:4 І позабирав їх із рук їх, і виробив форму, і зробив із них литого бичка. І казали люде: Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Египецької землї.

32:5 І вбачаючи се Арон, вистроїв перед ним жертівника. І покликне Арон і каже: Завтра сьвято Господеві!

32:6 І повставали вони рано враньцї, та й вознесли жертви огняні і жертви мирні. І посїдали люде їсти й пити з ним, і вставши позаводили іграшки.

32:7 І рече Господь Мойсейові: Ійди боржій, спустись! Показились бо сї люде, що вивів єси з Египецької землї.

32:8 Хутко звернули з дороги, що я заповідав їм; зробили собі литого бичка та й поприпадали ниць перед ним, і принесли йому жертву, й мовляють: Ось, бог твій Ізраїлю, що вивів тебе з Египецької землї.

32:9 І рече Господь Мойсейові: Бачив я людей сих; се люде затвердїлого серця.

32:10 Іди ж від мене, щоб запалав я гнївом на їх, і щоб менї вигубити їх; тебе ж я зроблю народом великим.

32:11 І благав Мойсей Господа, Бога свого, і промовив: Про що, Господе, палати гнївом тобі на людей твоїх, що вивів єси з Египецької землї потугою великою й рукою міцною?

32:12 Чи то ж гаразд, як мовляти муть Египтїї: На лихо він вивів їх, аби повбивати в горах та повикорінювати з лиця земного? Одвернись від гнїва твого, да зжалься, що розлютувався на людей твоїх.

32:13 Спогадай Авраама, Ізаака й Ізраїля, слуг твоїх, що їм клявся єси собою самим, словами: Намножу насїння вашого, як зір небесних, і всю ʼцю землю, що про неї я глаголав, дам я насїнню вашому і наслїдувати мете її віковічно.

32:14 І зжалївся Господь, що розлютувався та й хотїв заподїяти лихо людям своїм.

32:15 І повернувся Мойсей, і спустивсь з гори, а таблицї сьвідчення в руцї його, таблицї пописані з обох боків; з одного й з другого боку пописані.

32:16 А таблицї були дїло Боже і письмо — письмо Боже, вирізане на таблицях.

32:17 І почув Йосуа голос люду, що вигукував, і каже Мойсейові: Військовий погук у коші.

32:18 Та нї! каже, не так гукають подужники, і не так гукають подужані; голос пересьпівів я чую.

32:19 І сталось, що, наближившись до табору, побачив бичка і таньцї, і запалав Мойсей гнївом, та й кинув таблицї з рук, і розбив їх під горою.

32:20 І взяв бичка, що вони зробили, та й спалив його на вогнї, і розтовк його на прах; та й висипав у воду, та й дав її пити синам Ізрайлевим.

32:21 І рече Мойсей Аронові: Що тобі заподїяли сї люде? За що навів на їх великий гріх?

32:22 І рече Арон: Не палай гнївом на мене, добродїю. Ти сам знаєш сей люд, який він ледачий.

32:23 Кажуть вони менї: Зроби нам бога, щоб ійшов поперед нас, бо не знаємо, що сталось Мойсейові, чоловікові сьому, що вивів нас з Египецької землї.

32:24 Я й кажу їм: У кого є золото, здіймайте з себе. І пооддавали менї, і вкинув я в огонь його, і вийшов сей бичок.

32:25 І вбачав Мойсей, що розузданий се люд, а розуздав його Арон, на сором їх перед противниками їх.

32:26 І став Мойсей у кошових воротях, і покликнув: Хто за Господа, до мене! І скупились до його всї сини Левієві.

32:27 І каже їм: Так глаголе Господь, Бог Ізраїлїв: Підпережи кожен меча свого при бедрі, пройдїте сюди, і назад по табору од воріт і до воріт, і побивайте браттє ваше, і товариство ваше, і сусїд ваших.

32:28 І вчинили синове Ізрайлеві по слову Мойсейовому; і полягло того дня з люду до трох тисяч чоловіка.

32:29 І каже Мойсей: Присьвятїтеся Господеві сьогоднї проти синів своїх і проти братів своїх, щоб на вас послав сьогоднї благословеннє.

32:30 Другого ж дня промовив Мойсей до людей: Великим гріхом провинили ви! Оце ж підіймусь до Господа; може й спокутую ваші гріхи.

32:31 Вернувся Мойсей до Господа й рече: Ой, величезним гріхом провинили сї люде; зробили собі бога із золота.

32:32 Оце ж, коли б простив гріх їх! Коли ж нї, дак вичеркни мене з книги твоєї, що написав єси.

32:33 І рече Мойсейові Господь: Хто провинив менї, вичеркну з книги моєї.

32:34 Нинї ж ійди, веди люди туди, куди я заповідав тобі. Ангел мій йти ме поперед тебе; як же прийде година кари моєї, тодї й карати му їх за провини їх.

32:35 І послав Господь морову кару на людей за литого бичка, котрого виробив Арон.

Мт 26:59–75

59 Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,

60 і не знайшли. І коли багато лжесьвідків поприходило, не знайшли. Опісля ж, приступивши два лжесьвідки,

61 говорили: Сей казав: Я можу зруйнувати церкву Божу, й за три днї збудувати її.

62 І, вставши архиєрей, каже до Него: Нїчого не відказуєш, що сї проти Тебе сьвідкують?

63 Ісус же мовчав. І, озвавшись архиєрей, каже до Него: Заклинаю Тебе Богом живим, щоб сказав нам, чи Ти єси Христос, Син Божий?

64 Рече йому Ісус: Ти сказав єси. Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.

65 Тодї архиєрей роздер одежу свою, кажучи: Ось сказав хулу; на що нам іще сьвідків? Ось тепер чули хулу Його;

66 як вам здаєть ся? Вони ж, озвавшись, сказали: Винен єсть смерти.

67 Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,

68 кажучи: Проречи нам, Христе, хто се вдарив Тебе?

69 Петр же знадвору сидїв у дворі. І приступила до него одна дївчина, кажучи: І ти був з Ісусом Галилейським.

70 Він же відрік ся перед усїма, кажучи: Не знаю, що говориш.

71 Як же вийшов він до воріт, побачила його друга, та й каже до тих, що там були: І сей був з Ісусом Назарейським.

72 І знов одрік ся він, кленучись: Що не знаю чоловіка.

73 Трохи ж згодом, приступивши ті, що стояли, кажуть Петрові: Справдї й ти єси з них, бо й твоя говірка виявляє тебе.

74 Тодї почав він проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка. І зараз півень запіяв.

75 І згадав Петр слово Ісуса, промовлене до него: Що перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене. І, вийшовши геть, плакав гірко.

Прип 10:21–32

21 Праведного уста навчають-пасуть многих, а дурні й мруть, не набравшись розуму.

22 Господня благодать — вона богатим робить, і горя з собою не приносить.

23 Чинити зло — безумному забава, розумний же її у мудростї знаходить.

24 За що безбожного страх обнимає, те його не мине, а праведних бажаннє сповниться.

25 Як буря пронесесь, так безбожного, немов на сьвітї й не було, а праведний — мов би на вічних підвалинах.

26 Що оцет зубам а дим очам, те лїнивий тим, що послугуються ним.

27 Господень страх днїв причиняє, безбожного ж лїта скоротяться.

28 Дожиданнє праведних — радість, а надїя безбожних погибне.

29 Безвинному дорога Господня — твердиня, а страх беззаконникам.

30 Праведний по вік не схитнеться, безбожники ж не пожиють на землї.

31 Праведного уста родять мудрість, язик же злющий буде витятий.

32 Праведного уста знають, що добре й гарне, уста же безбожних добро на зло перевертають.