День 52 з 365

Лев 6:1–7:38

5:20 І рече Господь Мойсейові:

5:21 Коли хто согрішить і спроневіриться проти Господа, і запирається перед ближнїм своїм в тому, що повірено йому на схованку яке добро, чи то пожичив він чи вкрав; або коли видусить що в ближнього свого,

5:22 Або знайде загублене та й відпирається того; і кленеться льживо про що б нї було, що люди творять і грішать:

5:23 Тоді мусить: коли чоловік согрішив і провинив бути так, щоб вернув пожаковане, що пожакував, чи видушене, що видусив, чи повірене, що повірено йому, чи то загублене, що він знайшов;

5:24–25 Чи щоб нї було воно, про що клявся льживо, Нехай виплатить сповна, та ще й пятину додасть до того; оддавати ме тому, чиє воно, того дня, як приносити ме жертву за провину.

5:26 І подасть жертву за провину свою Господеві, барана без скази з отари по цїнуванню твойму, на жертву сьвященникові.

5:27 І очистить сьвященник гріх його перед Господом, і проститься йому, що б нї було, в усьому, що вкоїв провинивши.

6:1 І рече Господь Мойсейові:

6:2 Повели Аронові й синам його: От вам закон жертвопалення: Жертва всепалення нехай зостанеться на жертівнику всю ніч до ранку; а вогонь на жертівнику мусить горіти на йому.

6:3 І надїне сьвященник ризу льняну, і спідну одїж льняну надїне на тїло своє; і здійме попіл, що зіставсь од жертви, що пожер огонь, та й положить коло жертівника.

6:4 Потім скине шати свої, надїне иншу одїж, та й винесе попіл із табору, на чисте місце.

6:5–6 Огонь же на жертівнику мусить горіти, не згасати; і буде запалювати сьвященник на йому дрова що ранку, і покладати на йому жертву всепалення; і закурювати на йому куснї мирних жертв. Вогонь мусить безустанно горіти на жертівнику не згасаючи.

6:7 А се закон про жертви хлїбні: Приносити мусить їх один із синів Арона перед Господом, до жертівника.

6:8 І мусить він взяти з приносу жменю муки й олїї й увесь ладан, що на приносї хлїбному, та й закурити на жертівнику: се пахощі любі, частина на спомин Господеві.

6:9 Останки ж жертви їсти муть Арон та сини його; прісне їсти муть у сьвятому місцї; в дворі соборного намету їсти муть.

6:10 Не годиться пекти його заквашеним; як частину їх даю їм від жертвопалення мого: Се велика сьвятиня, як жертва за гріх і як жертва за провину.

6:11 Увесь музький пол між синами Ароновими їсти ме її. Установа віковічня в роди ваші про жертвопаленнє Господнє. Все, що доторкнеться до них, осьвятиться.

6:12 І рече Господь Мойсейові:

6:13 Се приноси від Арона й синів його, що мусять вони приносити Господеві в день помазаня свого: десятину ефи муки пшеничної в жертву повсячасну, половину того рано, а поливину того в вечір.

6:14 На сковородї в олїї щоб пряжено його, поливане олїєю принесеш його; спечені куски жертви хлїбної принесеш як любі пахощі Господеві.

6:15 І сьвященник із синів його помазаний намість його мусить се приносити; установа віковічня: Вся жертва буде спалена Господеві.

6:16 І всяку хлїбну жертву сьвященника мусите до крихти палити; не можна їсти її.

6:17 І рече Господь Мойсейові:

6:18 Промов до Арона й синів його: Се закон про жертву за гріх: там де заколюють жертву всепалення, заколювати меться жертва за гріх перед Господом: се велика сьвятощ.

6:19 Сьвященник, що приносить жертву за гріх, їсти ме її; в сьвятому місцї мусять їсти її, в дворі коло соборного намету.

6:20 Усе, що доторкнеться до мясива її, осьвятиться; і коли бризне крові її на одежу, те, на що бризнуло, мусиш випрати на сьвятому місцї.

6:21 І посудину глиняну, що в їй варено її, треба розбити, а коли в посудинї мідянїй варено її, так треба витерти й виполоскати водою.

6:22 Увесь музький пол у сьвященників їсти ме її: се велика сьвятощ. Нїякої ж жертви за гріх, що кров з неї вносять у соборний намет, щоб спокутувати гріх у сьвятинї, не годиться їсти. На огнї палити її.

7:1 А се закон про жертву за провину; велика се сьвятощ.

7:2 На тому місцї, де заколюють жертву всепалення, треба заколювати жертву за провину; і крові з неї треба набризкати на жертівник з усїх боків.

7:3 І ввесь жир треба приносити від неї, курдюк і жир, що вкриває тельбухи.

7:4 І обидві нирки, й жир, що на них, що на боках, і сальник, що на печінцї: з нирками треба віддїляти його.

7:5 І воскурить їх сьвященник на жертівнику як огняну жертву Господеві: се жертва за провину.

7:6 Увесь музький пол у сьвященників їсти ме її; на сьвятому місцї треба їсти її: се велика сьвятощ.

7:7 Як про жертву за гріх, так і про жертву за провину закон один. Котрий сьвященник покутує нею гріх, тому вона буде.

7:8 І котрий сьвященник приносити ме чию жертву всепалення, кожа з усепалення, що принесе він, буде йому, сьвященникові.

7:9 І всякий хлїбний дар, що спечено в печі, й усе зготовлене в горшку і пряжене на сковородї: сьвященникові, що його приносить, йому воно буде.

7:10 І всякий хлїбний дар, змішаний з олїєю або сухий, про всї сини Аронові буде, як про одного так і про другого.

7:11 А се закон про жертву мирну, що приносять Господеві:

7:12 Коли як подяку приносить її хто, так треба принести з жертвою подячною коржі прісні, замішані на олїї, та ладки прісні, помащені олїєю, і муку пшеничну, замішану на олїї: балабушки политі олїєю.

7:13 Опріч коржів з квашеного хлїба приносити мусить свій дар, вкупі з своєю жертвою подячною мирною.

7:14 І приносити мусить він одно з усього того дару як жертвоприношеннє Господеві; се буде сьвященникові, що бризкає кров мирної жертви, йому воно буде.

7:15 І мясиво з жертви подячної, мирної, його треба їсти в день приносин; не зоставить нїчого до ранку з його.

7:16 А коли приніс його буде обітниця чи добровільна жертва, так того ж дня треба їсти його, а останок треба завтрішнього дня поїсти;

7:17 Що ж останеться з мясива жертви на третїй день, треба спалити на огнї.

7:18 А коли їсти муть мясиво з жертви мирної на третїй день, не прийметься вона і нї за що поставиться тому, хто принїс її: гидота буде; і душа, що їла її, візьме на себе гріх.

7:19 Мясива ж того, до котрого доторкнеться що нечистого, не треба їсти, на огнї нехай згорить воно. Що ж до чистого мясива, то кожен чистий може їсти його.

7:20 А душа, що зʼїла мясива від жертви мирної, що буде Господеві, і бувши сама нечистою, викорениться душа та зміж людей своїх.

7:21 І коли душа доторкнеться до чого нечистого, до нечистоти людської, чи до нечистої скотини, чи до нечистої огиди, та й попоїсть мясива з жертви мирної, ся душа викорениться зміж людей своїх.

7:22 І рече Господь Мойсейові:

7:23 Промов до синів Ізрайлевих і скажи: Нїякого туку товарини, чи з овечок і кіз, не їсти мете.

7:24 Тук із стерва і тук з того, що зьвір роздере, можна вам брати на потріб в усякій роботї, а їсти зовсїм вам не можна.

7:25 Всяка бо душа, що їсть тук із скотини, котру приносять в огняну жертву Господеві, викорениться зміж людей своїх.

7:26 І нїякої крові не їсти мете по всїх осадах ваших, чи з птаства чи із скотини.

7:27 Всяка душа, що попоїсть якої крові, тая душа викорениться зміж людей своїх.

7:28 І рече Господь Мойсейові:

7:29 Промов до синів Ізрайлевих і скажи: Хто приносить жертву мирну свою, мусить подати Господеві свій дар від жертви мирної своєї.

7:30 Рука його подасть огняну жертву Господеві; тук з погруддєм мусить подати: погруддє, щоб принести його як жертву гойдану перед Господом.

7:31 І воскурить сьвященник тук на жертівнику, а погруддє буде Аронові й синам його.

7:32 А лопатку праву вашої жертви мирної оддавати мете як дар гойданий сьвященникові.

7:33 Которий зміж синів Аронових приносить кров із мирної жертви і тук, тому буде лопатка права як пай.

7:34 Погруддє бо гойданої жертви і лопатку жертвоприношення взяв я у синів Ізрайлевих від мирних жертов їх, та й оддав їх Аронові сьвященникові і синам його як вічну пайку їх від синів Ізрайлевих.

7:35 Се пай мировання Аронові і пай мировання синам його від огняних жертов Господнїх, призначений їм з того дня, як допущено їх сьвященниками до служби Господеві,

7:36 Котрого заповідав Господь синам Ізрайлевим давати їм того дня, як помазано їх: Установа віковічня в роди ваші.

7:37 Се закон про жертву огняну, хлїбну і про жертву за гріх і про жертву за провину, і про жертву благальну і жертву мирну,

7:38 Що заповідав Господь Мойсейові на Синай горі того дня, як велїв синам Ізрайлевим приносити дари Господеві, в степу Синай.

Мк 3:12–35

12 І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

13 І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

14 І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

15 і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

16 І дав Симонові імя Петр;

17 та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

18 та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

19 та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

20 Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба зʼїсти.

21 І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

22 А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

23 І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

24 І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

25 І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

26 І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

27 Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

28 Істино глаголю вам: Що всї гріхи відпустять ся синам чоловічим, і хули, якими б вони нї хулили;

29 хто ж хулити ме на Духа сьвятого, не має прощення во віки, а винен вічного осуду:

30 бо казали: Духа нечистого має.

31 Приходять тодї брати й мати Його, й стоячи на дворі, послали до Него, кличучи Його.

32 І сидїв народ круг Него; кажуть же Йому: Ось мати Твоя і брати Твої на дворі шукають Тебе.

33 І, озвавшись до них, рече: Хто се мати моя, або брати мої?

34 І, позирнувши кругом по тих, що сидїли коло Него, рече: Оце мати моя, і брати мої!

35 Хто бо чинити ме волю Божу, той брат менї, й сестра моя, і мати.

Прип 12:13–21

13 Безбожний замотується в слова уст своїх; та праведник вийде з біди.

14 Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, і по вчинках рук його — нагорода йому.

15 Дурному шлях його здається простим, розумен же той, хто слухає поради.

16 Дурний досадує й зараз признається, розумний же мовчки скриває зневагу.

17 Хто говорить (на судї) те, що, знає, той говорить правду, у сьвідка же льживого — омана.

18 Инший пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий — загоює.

19 Уста правдомовні во віки пробувають, а язик ложний — на хвилину.

20 Омана — в серцї в тих, що лихо замишляють; а радость у тих, хто мир совітує.

21 Праведному біди нїякої не буде, а в беззаконників нещастя буде повно.