День 352 з 365

Ам 5:1–7:17

5:1 Почуйте се слово, ним я заплачу над вами, доме Ізраїля!

5:2 Упаде, — вже більше не встане дїва Ізрайлева! кинута об землю, та й нїкому буде підвести її!

5:3 Так бо говорить Господь Бог: В такому городї, що виступав тисячкою, останеться сотня, а в тому, що виступав сотнею, останеться десять в родї Ізраїля.

5:4 Тим же то ось як промовляє Господь до Ізрайлевого дому: шукайте мене, а будете жити.

5:5 Не шукайте собі Бетелю, в Галгал не ходїте; та й в Версаву не вчащайте; пійде бо Галгал у неволю, а Бетель в нїщо обернеться.

5:6 Шукайте ви Господа, а будете жити, ато обхопить він дом Йосифів пожаром і не буде нїкого в Бетелї, пожежу вгасити.

5:7 Ой ви, що правосуд обертаєте в отруту, а справедливість кидаєте під ноги на землю!

5:8 Хто се сотворив сїм зірок і Оріона, та робить із чорної темряви ясний поранок, а день перемінює у темну ніч, — хто скликує води морські (в хмари) й розливає їх по обличчю землї? Се він — Господь імя йому!

5:9 Він підкріпляє опустошника проти сильного, й пустошник уходить в твердиню.

5:10 А вони ненавидять того, що в воротях картає, й гидують тим, хто правду говорить!

5:11 За те ж, що топчете вбогого й користь собі з його хлїба берете, хоч собі будинки й з тесаного каменя помуруєте, ви в них не будете жити; понасаджуєте сади-виногради, та вина з них не пити мете.

5:12 Я бо знаю, що за безлїч проступків ваших, що за великі гріхи ваші: ви ж — вороги праведного, берете гостинцї, і перекручуєте справи бідного.

5:13 Тим то мовчить і розумний того часу, бо час се лихий.

5:14 Нї! добра, не зла шукайте, коли хочете жити, а тодї й Господь Бог Саваот буде з вами, як се ви говорите.

5:15 Одцурайтеся ж лихого, а добро полюбіте, та привернїть правосуд у брамі; може бути, що Господь Бог Саваот помилує ще останки з Йосифа.

5:16 Бо ось що говорить Бог Саваот, Вседержитель: По всїх улицях буде плач, і по всїх дорогах будуть голосити: Горе, о горе! прихожого хлїбороба закликати муть, щоб з ними смутився, й тямущих у плакальних піснях, — щоб голосили.

5:17 Та й по всїх виноградниках буде плач, бо се я, — я перейду почерез тебе, говорить Господь.

5:18 Горе тому, хто день Господень бачити хоче! На що він вам — той день Господень? Темрява він, а не сьвітло, —

5:19 Се все одно, що від лева б утїк хто, та на ведмедя наскочив, або, прийшовши в домівку, об стїну обперся рукою, а гадюка його вкусила.

5:20 Хиба ж бо день Господень не темрява, а сьвітло? нї, він — пітьма, нема в нїм просьвітку.

5:21 Ненависні, противні менї сьвята ваші, не милі менї пахощі з жертов ваших під час сьвяточних сходин ваших.

5:22 Коли приносити мете менї всепалення чи хлїбові приноси, то я їх не прийму, та й на подячну жертву з ситих назимків ваших я й не гляну.

5:23 Віддали гук пісень твоїх від мене, голосу гусел твоїх я чути не хочу.

5:24 Правосуд нехай у вас, як вода, тече, й справедливість — як бистрий потік.

5:25 Хиба ж ви жертви та хлїбові дари в пустинї через сорок років менї приносили, ти, доме Ізраїля?

5:26 Нї, ви носили намет Молохів та зорю бога вашого Ремфана, — боввани, що їх самі собі поробили.

5:27 Тим то я геть із Дамаску вас попереселяю, говорить Господь; Бог сил небесних — імя йому.

6:1 Горе вам, байдужнім на Сионї, що вповаєте на гору Самарийську, ви, що пійшли в гору понад людом, і що до вас Ізраїль приходить!

6:2 Ійдїте лиш в Калне та подивітесь, а звідти перейдїть у Емат Великий, та ще спустїтесь у Гет Филистійський: Чи лучше ж там, анїж у вас у царстві? Чи більше займище їх, анїж займище ваше?

6:3 Ви, що біда здається вам далека, й змагаєте до того, щоб запанувало насильство, —

6:4 Ви, що вилежуєтесь на ложах із слонової костї, та випещуєтесь на постелях ваших; що їсте вибрані ягнята з отари, а телята з найситших пасовищ,

6:5 Що сьпіваєте під гуслі, думаючи, що ви Давидові у псальмосьпіві рівня,

6:6 Що пєте з чаш вино, мажетесь мастьми дорогими, а не маєте спожалїння над недолею Йосифовою!

6:7 За те ж вони тепер у неволю на чолї перед полонянами пійдуть, та й скінчаться веселощі випещених.

6:8 Самим собою поклявся Господь Бог, та й так говорить Господь Бог Саваот: Ненавидна менї Яковова гординя, його палатами я гордую, і віддам на поталу столицю з усїм, що там буде.

6:9 І коли де в якому домі зберуться десяток, то й вони погинуть.

6:10 І прийде родич, щоб повиносити костї їх із дому, й запитається в того, що ще зостався в хатї: чи ще хто є в тебе? Той відкаже: Нема вже нїкого. А сей скаже: Не говори більше, бо не годилось би споминати імя Господнє.

6:11 Бо, бач, Господь прикаже й покарає більший будинок розпадом, а менший будинок — розпуклинами.

6:12 Чи ж конї бігають по скелях? чи волами мож би їх орати? А ви тим часом обертаєте правосуд ув отруту, а плід справедливостї — в гіркий полин, —

6:13 Ви, що втїшаєтесь марнотою, та мовляєте: Хиба ми не нашою силою здобували свою могутність?

6:14 Ось, я, говорить Господь Бог Саваот, підійму на вас, роде Ізрайлїв, нарід та й будуть вас тїснити од ввіходу в Емат та й до ріки в пустинї.

7:1 От що дав менї Господь Бог у видиві побачити: Ось він натворив сарани тодї, як почала лїтня трава виростати. Се була трава по царській косовицї.

7:2 І як вона повиїдала зелену траву на землї, благав я: Господи Боже, змилосердись! Як устояти Яковові? він же й так малолюден.

7:3 І змилосердився Господь у тому, та й сказав Господь: Не станеться.

7:4 От що дав менї Господь Бог у видиві побачити: Ось, Господь Бог визвав задля суду огонь; і пожер він велику пропасть та й пожер велику часть землї.

7:5 І благав я: Господи Боже, зʼупини! Як бо встоїть Яков? він же й так малолюден.

7:6 І пожалував Господь: і се не станеться, сказав Господь Бог.

7:7 От що ще дав менї побачити Господь: Стояв Господь на мурі, мурованому по шнуру, з оловяною ваговиною й держав у руцї ваговину оловяну.

7:8 І промовив до мене Господь: Що ти бачиш, Амосе? Я відказав: Оловяну ваговину. І каже Господь: Ось, я положу оловяну ваговину серед мого люду, Ізраїля; не буду вже терпіти йому.

7:9 Опустошені будуть висоти в Ізаака, й повалені божницї в Ізраїля, а проти Еробоамового дому встану з мечем.

7:10 І послав Амасія, Бетелський сьвященник до Еробоама, царя Ізраїлського, сказати: Амос будить ворохобню проти тебе серед царства Ізраїлського; країна не може вже терпіти слів його;

7:11 Ось бо, як говорить Амос: Від меча вмре Еробоам, а Ізраїля певно займуть у неволю з його землї.

7:12 І сказав Амасія Амосові: Видовидцю! Йди, забирайся в Юдину землю; там їж собі хлїб та й пророкуй там;

7:13 А в Бетелї перестань пророкувати: тут бо царська сьвятиня і царева столиця.

7:14 І відказав Амос, та й сказав Амасії: Я нї пророк анї син пророчий; я пастух та й збірав дикі фиґи (сикомори);

7:15 Та Господь взяв мене від овець, і сказав менї Господь: Ійди, пророкуй серед мого народу, серед Ізраїля.

7:16 А тепер почуй і ти слово Господнє. Ти говориш: Не пророкуй на Ізраїля та й на Ізаака не виповідай нїяких речей.

7:17 За се ж ось що говорить Господь: Жінка твоя тут у містї буде обезчещена, сини й дочки твої од меча поляжуть; поле твоє буде за шнуром розпайоване, ти помреш у землї нечистій, та й Ізраїль напевно буде виведений із землї своєї.

Об 10:1–11

1 І бачив я иншого ангела сильного, сходячого з неба, зʼодягненого в хмару, а дуга над головою, а лице його, наче сонце, а ноги його, наче стовпи огняні;

2 і мав він в руцї своїй книжку розгорнуту, і поставив він ногу свою праву на море, а лїву на землю,

3 і покликнув великим голосом, наче лев рикає. І коли покликнув, тодї сїм громів промовили своїми голосами.

4 І коли промовили сїм громів своїми голосами, хотїв я писати; і почув я голос з неба, що глаголав менї: Запечатай, що промовили сїм громів, і не пиши сього.

5 І ангел, котрого я бачив, що стояв на морі і на землї, зняв руку свою до неба,

6 і покляв ся Живучим по вічні віки, котрий створив небо, і що в ньому, та землю, і що на нїй, та море, і що в ньому: Що вже не буде часу;

7 тільки в днї голосу семого ангела коли буде трубити, скінчить ся і тайна Божа, як благовістив слугам своїм пророкам.

8 І голос, що я чув його з неба, знов розмовляв зо мною, і глаголав: Іди, візьми книжку розгорнуту з руки ангела, що стоїть на морю, і на землї.

9 І я пійшов до ангела, кажучи йому: Дай менї книгу. І рече він менї: Возьми і зʼїж її; і буде вона гірка в животї твоїм, а в устах твоїх буде солодка, як мед.

10 І приняв я книжку з руки ангела, і зʼїв її; і була вона в устах моїх, як мед солодка; і коли зʼїв її, то стало гірко в животї моїм.

11 І рече менї: Мусиш ти знов пророкувати про люде, і народи, і язики, і царі многі.

Йов 39:14–26

14 Він покидає яйця свої на землї й вигріває їх у пісцї,

15 Та й забуває, що нога може роздавити їх або дикий зьвір розтоптати;

16 До дїтей своїх він жорстокий, мов би се не його дїти, й байдуже йому, що труд його буде даремний;

17 Бо Бог не дав йому розуму й не вдїлив глузду;

18 (Тільки втїкаючи) коли підніме крила, — сьміх йому кінь і їздець його.

19 Хиба то ти дав коневі силу й прикрасив шию його гривою?

20 Чи можеш його спудити, неначе сарану? Хропіт ноздер його будить страх;

21 Риє він копитом землю й радїє своєю силою; виступає зустріч зброї;

22 З небезпеки він (в бою) сьміється, не подасться й перед мечем, на бік не одвернесь.

23 Сагайдак над ним гуркоче, спис блищить і дарда;

24 Палає, яриться, наче їсть землю й не встоїть при голосї труби;

25 Голос труби він ржаннєм витає: гу! гу! надалеки чує битву, грімкий голос отамання й галас.

26 Чи се твоєю мудростю яструб лїтає й на полуднє крила направляє?