День 4 з 365

Бут 8:1–10:32

8:1 І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.

8:2 І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.

8:3 І вертались води з землї без перестанї, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати.

8:4 І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій.

8:5 І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах.

8:6 І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив.

8:7 І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї.

8:8 Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.

8:9 Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег.

8:10 І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега.

8:11 І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се — оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного.

8:12 І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї.

8:13 І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се — вид земний уже сухий,

8:14 А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла.

8:15 І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи:

8:16 Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.

8:17 І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї.

8:18 І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.

8:19 Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.

8:20 І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник.

8:21 І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.

8:22 Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.

9:1 І благословив Бог Нояга і сини його, і рече їм: Бувайте плодющі і намножуйтесь і залюднюйте землю.

9:2 І страх і ляк перед вами нехай находить на всяку животину земну, і на всяке птаство небесне, і на все лазюче по землї, і на всяку рибу морську. На поталу вам подав я їх.

9:3 Усяке двигуще, що живе на землї, буде ваша їда; як зело травяне подаю вам усе.

9:4 Тілько мясива з його кровю, душею, щоб не їли.

9:5 Крові бо вашої, душ ваших, вимагатиму, на всякій животинї мститимусь за неї і допевнятимусь душі людської від руки чоловіка, від руки братя його.

9:6 Хто проллє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка.

9:7 Ви ж росплоджуйтесь і намножуйтесь, буяйте по землї і множтесь по її.

9:8 І рече Бог Ноягові та синам його з ним, глаголючи:

9:9 Ось я поставляю заповіт мій з вами і з вашим потомством по вас.

9:10 І з усякою душею живою, що з вами, з птаством і скотиною, і з усїм живим на землї, що з вами буде, з усїма, що повиходили з ковчега.

9:11 І постановлю заповіт мій з вами: що нїяке тїло не вимре вже од потопньої води, і не буде вже потопу водного, щоб спустошити всю землю.

9:12 І рече Господь Бог Ноягові: Ось вам знаменнє заповіту, що я дав між мною і вами і між усякою живою душею, яка єсть з вами в роди вічні:

9:13 Райдугу́ мою покладаю в хмарі, щоб вона була знаменом заповіту між мною і землею.

9:14 І станеться, як наведу хмари понад землею, що зъявиться веселка моя в хмарі.

9:15 І спогадаю заповіт мій, що постав між мною і вами, і між усякою живою душею в усякому тїлї: що не буде вже води потопньої на погибель усякому тїлу.

9:16 А буде райдуга моя в хмарі, і дивитись му на її, щоб спогадати заповіт вічний між Богом і землею, і між усякою живою душею і всяким тїлом, яке єсть на землї.

9:17 І рече Бог Ноягові: Се знаменнє вмови, що постановив я проміж мною і усяким тїлом, яке єсть на землї.

9:18 Сини ж Ноягові, що повиходили з ковчега, були: Сем, Хам і Яфет. Хам же був отець Канаанів.

9:19 Троє сих сини Ноягові, і від них порозсївались люде по всїй землї.

9:20 І почав Нояг бути ратаєм на землї і насадив виноград.

9:21 І пив вино, та й упився і лежав обнаживши ся у наметї свойму.

9:22 І побачив Хам, отець Канаанів, наготу батька свого, і вийшовши геть оповідав обом братам своїм.

9:23 І взявши Сем та Яфет гуню, накинули її на плечі собі та й ійшли дивлячись назад, і прикрили наготу батька свого, а лиця їх дивились назад, і наготи батькової не бачили вони.

9:24 Отверезився ж Нояг од хмелю свого, та й довідався, що вчинив йому підстарший син його,

9:25 І рече: Ой щоб же ти долї не мав, Канаане! Рабом що найнисшим служити меш браттї.

9:26 Хвала Господеві! Се Бог мого Сема. А ти, Канаане, рабом у них будеш.

9:27 Розшируй Яфета і дай йому, Боже, седїти у Сема, у брата в наметї, а ти, Канаане, рабом у них будеш.

9:28 І пожив Нояг по потопі триста і пятдесять год;

9:29 І було всїх днїв Ноягових років деватьсот пятьдесять, і вмер.

10:1 Се ж постань синів Ноягових, Сема, Хама та Яфета, і понароджувались їм сини по потопі.

10:2 Сини Яфетові: Гомер та Магог, та Мадай, та Яван да Тубал, та Месех, да Тирас.

10:3 А сини Гомерові: Аскеназ та Рифат та Тогарма.

10:4 А сини Яванові: Елиса, да Тарсис, Киттим та Доданим.

10:5 Від сих розселились люде в країнах невірних, по землях своїх, по мовах своїх, по родинах своїх, по племенах своїх.

10:6 А сини Хамові: Куш та Мизраїм, да Фут, да Канаан.

10:7 А сини Кушові: Себа та Гавила, да Сабта, да Рахма, да Сабтека; а сини Рахмові: Шеба та Дедан.

10:8 І появив Куш Нимрода. Сей почав бути велетнем на землї.

10:9 Сей був велетень ловець перед Господом; тим і мовляли: як Нимрод, велетень ловець перед Господом.

10:10 Царюваннє ж його роспростерлось на Бабилон, і Ерех, і Аккад, і Калне у Синеяр землї.

10:11 Із тієї землї вийшов Ассур, та й збудовав Ниневу і Регобод-Ір, і Калаг,

10:12 І Резен між Ниневою і Калагом; було то місто велике.

10:13 Від Мизраїма родились Людій, Анамій, Легавій і Нафтухій,

10:14 І Патрусїй, Каслугій, від котрих пійшли Филистимцї, да Кафторій.

10:15 Від Канаана ж родились Зидон, його перворідень, та Хет,

10:16 Євусій, та Аморій, та Гергасїй,

10:17 Та Гевій, да Аркей, да Синей,

10:18 Та Арвадїй, та Земарій, да Гаматїй; а потім розродились родини Канаанські.

10:19 А займище Кананеїв сягало від Сидону до Герару, до Гази, до Содому і Гоморри й Адами й Зевоіму аж до Лаши.

10:20 Се сини Хамові по їх родинах, і мовах, і землях, і племіннях.

10:21 І Семові, праотцеві всїх дїтей Еберових, братові Яфетовому старшому, понароджувались сини.

10:22 Сини Семові: Елам, та Ассур, та Арфаксад, та Люд, та й Арам.

10:23 А сини Арамові: Уз да Хул, да Гетер, да Маш.

10:24 Арфаксад же появив Салу, а Сала появив Ебера.

10:25 А Еберові вроджено два сини; одного звали Фалек, бо за його життя земля була подїлена, а брата його на імя звали Йоктан.

10:26 А Йоктан появив Алмодада та Шалефа, та Газармавета да Єраха,

10:27 Та Гадорама, та Узала, та Диклу,

10:28 Та Обаля, та Абимавеля, та Шеву,

10:29 Та Офира, та Гавилу, та Йовава. Всї ʼці сини Йоктанові.

10:30 А поосїдали вони від Мешари до Сефари гори, що на схід сонця.

10:31 Се сини Семові по їх родинах, мовах, по їх займищах, по їх народовинах.

10:32 Се роди синів Ноягових по їх свояцтвах, по їх племіннях; і від них порозходились народи по землї після потопу.

Мт 4:1–25

1 Тодї повів Ісуса дух у пустиню на спокусу дияволську.

2 І постив він сорок днїв і сорок ночей, потім забажав їсти.

3 І прийшовши спокусник до Него, каже: Коли ти Син Божий, звели сим камінням зробитись хлїбом.

4 Він же, озвавшись, сказав: Писано: Не самим хлїбом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих.

5 Тодї диявол бере Його в сьвятий город, і ставить Його на церковнім крилї,

6 і каже до Него: Коли ти Син Божий, кинь ся вниз, писано бо: Що накаже про Тебе ангелам своїм, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдаривсь часом об камїнь ногою Твоєю.

7 Рече йому Ісус: Писано знов: Не спокушуй Господа Бога твого.

8 Знов бере Його диявол на гору височенну, й показує Йому всї царства на сьвітї й славу їх;

9 і каже до Него: Оце все дам тобі, коли, припавши, поклониш ся менї.

10 Рече тодї йому Ісус: Геть від мене, сатано! писано бо: Господу Богу твоєму кланяти меш ся, і Йому одному служити меш.

11 Зоставив тодї Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

12 Як же почув Ісус, що Йоана видано, то перейшов у Галилею;

13 і, покинувши Назарет, пійшов і пробував у Капернаумі, що при морю, у гряницях Завулона та Нефталима:

14 щоб справдилось слово Ісаїї пророка, глаголючого:

15 Земля Завулон і земля Нефталим, на морському шляху, за Йорданом, Галилея поганська;

16 люде сидячі в темряві побачили сьвітло велике, й тим, що сидять у країнї й тїнї смертній, засяло сьвітло.

17 З того часу почав Ісус проповідувати й глаголати: Покайтесь, наближилось бо царство небесне.

18 І, йдучи Ісус попри море Галилейське, побачив двох братів, Симона, званого Петром, та Андрея, брата його, що закидали невід у море; були бо рибалки.

19 І промовив до них: Ідїть за мною, то зроблю вас ловцями людськими.

20 Вони ж зараз, покинувши неводи свої, пійшли слїдом за Ним.

21 І, йдучи звідтіля, побачив инших двох братів, Якова Зеведеєвого та Йоана, брата його, у човнї з Зеведеєм, батьком їх, як налагоджували неводи свої; і покликав їх.

22 Вони ж зараз, покинувши човен і батька свого, пійшли слїдом за Ним.

23 І ходив Ісус по всїй Галилеї, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, та сцїляючи всякий недуг і всякі болестї поміж людьми.

24 І розійшлась чутка про Него по всїй Сирщинї; й приводжено до Него всїх недужнїх, що болїли всякими болещами та муками, й біснуватих, і місячників, і розслаблених; і сцїляв їх.

25 І йшло за Ним пребагато народу з Галилеї, й з Десятиграду, й з Єрусалиму, й з Юдеї, й зза Йордану.

Прип 1:10–23

10 Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

11 Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного,

12 Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть;

13 Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

14 Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, —

15 Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

16 Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

17 Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

18 Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

19 Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

20 Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

21 Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:

22 Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?

23 Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.