День 62 з 90

Рим 9:1–12:21

9:1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,

9:2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.

9:3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;

9:4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;

9:5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.

9:6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,

9:7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.

9:8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.

9:9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.

9:10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;

9:11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),

9:12 сказано їй, що більший служити ме меншому,

9:13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.

9:14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.

9:15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.

9:16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.

9:17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.

9:18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).

9:19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?

9:20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?

9:21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

9:22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,

9:23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,

9:24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?

9:25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.

9:26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.

9:27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:

9:28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.

9:29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.

9:30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;

9:31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.

9:32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.

9:33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.

10:1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.

10:2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.

10:3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.

10:4 Кінець бо закону — Христос, на праведність кожному віруючому.

10:5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.

10:6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)

10:7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)

10:8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;

10:9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.

10:10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.

10:11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.

10:12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.

10:13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.

10:14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?

10:15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?

10:16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?

10:17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.

10:18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.

10:19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.

10:20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.

10:21 До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.

11:1 Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового.

11:2 Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи:

11:3 Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.

11:4 Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.

11:5 Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї.

11:6 Коли ж по благодатї, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по дїлам, то більш нема благодатї; ато дїло не було б уже більш дїлом.

11:7 Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,

11:8 (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.

11:9 І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.

11:10 Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.

11:11 Глаголю й питаю тепер: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасеннє поганам, щоб завдати їм зависти.

11:12 Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?

11:13 Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,

11:14 чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.

11:15 Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?

11:16 Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.

11:17 Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,

11:18 то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.

11:19 Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.

11:20 Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.

11:21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.

11:22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.

11:23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.

11:24 Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природї, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природї прищеплять ся до своєї оливини.

11:25 Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.

11:26 І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожжє від Якова;

11:27 і се їм од мене завіт, коли зниму гріхи їх.

11:28 По благовістю (вони) вороги задля вас; по вибранню ж полюблені задля отцїв.

11:29 Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся.

11:30 Бо, як і ви колись противились Богові, тепер же помилувані через непокору сих,

11:31 так і сї тепер противились, щоб через ваше помилуваннє і їх помилувано.

11:32 Зачинив бо Бог усїх у непокору, щоб усїх помилувати.

11:33 О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого! як не довідомі присуди Його і не дослїджені дороги Його!

11:34 Хто бо зрозумів ум Господень? або хто порадником Йому був?

11:35 або хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?

11:36 Бо з Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.

12:1 То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше.

12:2 І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.

12:3 Глаголю бо благодаттю, даною менї, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, нїж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному удїлив міру віри.

12:4 Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усї ж члени мають не одно дїло,

12:5 так многі ми — одно тїло в Христї, по одному ж, один другому члени.

12:6 Маючи ж дарування по даній нам благодатї неоднакі: чи то пророцтво (то й пророкуймо) по мірі віри;

12:7 чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто — в ученню;

12:8 чи то напоминає хто — в напоминанню; хто дає, (давай) у простотї; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.

12:9 Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.

12:10 Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть;

12:11 у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;

12:12 в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,

12:13 у потребинах сьвятих — подїльчиві; до гостинностї охочі.

12:14 Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.

12:15 Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.

12:16 Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.

12:17 Нїкому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.

12:18 Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.

12:19 Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь.

12:20 Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.

12:21 Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.