День 73 з 365

Чис 11:1–12:15

11:1 І сталось що люде нарікали так, що опротивіло Господеві; і як почув Господь наріканнє, запалав гнїв його, і спихнув огонь між ними, і став пожирати конець табору.

11:2 І заголосили люде до Мойсея, і благав Мойсей Господа, та й потахла пожежа.

11:3 І назвали те врочище Табера, бо палало між ними поломя Господнє.

11:4 І почав мішаний народ, що був між ними, придумувати забаганки, та й сини Ізрайля плакали: Хто знов, мовляли, годувати ме нас мясивом?

11:5 Памятаємо рибу, що за дармо їли в Египтї, огірки й динї, пір і цибулю й чесник;

11:6 А тепер прагне душа наша; нема нїчогісїнько, сама тільки манна перед очима нашими.

11:7 А манна була наче насїння корияндрове, а барва її як бделїон.

11:8 Блукали люде та й збирали її й мололи в жорнах, або товкли в ступах; і варили її в горшках, та й пекли з неї балабушки; а смаком була вона, як смак у макуха.

11:9 І як падала роса на табір у ночі, то падала на його й манна.

11:10 І як почув Мойсей людей, що плачуть по семях своїх, кожне коло входу до свого шатра, і вельми запалав гнїв Господень, то стало тяжко Мойсейові.

11:11 І промовив Мойсей до Господа: Про що зробив єси горе слузї твому? І чом не знайшов я ласки перед лицем твоїм, що ваготу всього народу сего навалив єси на мене?

11:12 Хиба ж я почав увесь народ той, або породив його, що ти промовив до мене: Неси його на лонї твому, як нянька носить дитя; неси його в землю, що клятьбою обіцяв її батькам їх?

11:13 Звідки взяти менї мясива, щоб нагодувати ввесь оцей люд? бо з плачем приступають вони до мене, говорючи: Дай нам мясива їсти!

11:14 Не в моготу менї одному нести люд сей; бо за важко на мене.

11:15 І коли так чиниш зо мною, так уже, коли знайшов я ласку перед лицем твоїм, лучче погуби мене, і нехай не бачу горя більше.

11:16 І рече Господь Мойсейові: Склич менї сїмдесять чоловіка із старшини в Ізраїля, про котрих знаєш, що вони старші між народом і проводорі його, і приведи їх до соборного намету, щоб вони стояли там з тобою.

11:17 І зійду я і поговоримо там з тобою, і возьму від духа, що на тобі, та й возложу на них, щоб несли з тобою тягар народу, та щоб не одному тобі нести його.

11:18 А людям скажи: Осьвятїтесь назавтра, так і їсти мете мясиво; плакали бо ви в слухи Господеві, говорючи: Хто дасть нам їсти мясиво? Та ж нам добре було в Египтї; і дасть вам Господь мясива, і їсти мете.

11:19 Не один день їсти мете, і не два днї, і не пять день, і не десять день, і не двайцять день.

11:20 А цїлий місяць, аж покіль вертати меться і опротивіє вам; ви бо гордували Господом, що посеред вас, і плакали перед ним, нарікаючи: Чого се вийшли ми з Египту?

11:21 І сказав Мойсей: Народу, що між ним обертаюсь, шістьдесять тисяч піхоти, а ти промовив: Дам їм мясива, щоб їли цїлий місяць.

11:22 Хиба дрібну й буйну скотину повбивати, щоб стало для них? Або хиба забрати всю рибу, щоб стала для них?

11:23 І рече Господь Мойсейові: Хиба ж за мала рука в Господа? Оце ж побачиш, чи справдиться слово моє, чи нї.

11:24 І вийшов Мойсей, і промовив до люду слова Господнї, і зібрав сїмдесять чоловіка із старших народу і поставив їх навкруги намету.

11:25 І зійшов Господь у хмарі, і промовив до його, і взяв від духа, що був на йому, і положив на сїмдесять чоловіків старших. І сталось, як дух спустився на них, так стали вони пророкували; та опісля перестали.

11:26 Два ж чоловіки остались в таборі: один на імя Ельдад, а другий на імя Медад. І спустивсь на них дух, були вони записані, та не виходили до намету, і стали вони пророкувати в таборі.

11:27 І прибіг якийсь молодик, та й розказав Мойсейові кажучи: Ельдад і Медад пророкують у таборі.

11:28 І відказав Йозуа Нуненко, що вслуговував Мойсейові з малку, і каже до Мойсея: Добродїю мій, заборони їм.

11:29 І каже йому Мойсей: Чого ти ревнуєш за мене? Нехай би ввесь люд Господень зробивсь пророками, і щоб Господь послав на них духа свого.

11:30 І вернувся Мойсей до табору, він і старші мужі Ізрайлеві.

11:31 І повіяло вітром від Господа, і нанесло перепелиць від моря, і накидало їх у табір, на день ходи в один бік і на день ходи в другий, навкруги табору до двох локтів поверх землї.

11:32 І вийшли люди, і збирали перепилицї увесь той день і всю ніч, і ввесь день другий; хто мало назбирав, у того було десять гомерів; і розложили їх собі про запас округи табору.

11:33 Ще ж було мясиво між зубами їх, ще не зʼїли його, а гнїв Господень запалав на людей, і вдарив Господь їх тяжким помором.

11:34 І назвали врочище те Киброт-Гаттаава; бо там поховано людей, що були ласі.

11:35 Од Киброт-Гаттаави рушив люд до Газероту; і зупинились вони в Газеротї.

12:1 Миряма ж та Арон нарікали на Мойсея за молодицю Кушицьку, що взяв її: бо Кушицьку молодицю взяв він для себе.

12:2 І мовляли вони: Хиба ж тільки до Мойсея промовляв Господь? Хиба ж і не до нас так само промовляв він? І почув се Господь.

12:3 А Мойсей та був собі вельми тихий чоловік понад усї люде, що були на землї.

12:4 І промовив Господь нараз до Мойсея, до Арона, і до Мирями: Ідїть, ви троє, у соборний намет.

12:5 І зійшов Господь у хмарному стовпі, та й став коло входу в намет, і покликав Арона і Миряму; і вийшли вони обоє.

12:6 І рече: Ось вислухайте слова мої: Коли єсть пророк між вами, так се я, Господь, у видїнню йому відкриваюсь, ві снї говорю з ним.

12:7 Не такий слуга мій Мойсей. Він вірний в цїлім домі моїм;

12:8 Устами до уст розмовляю з ним, не у видїнню, і не в загадках, а образ Господнїй бачить він. Як же не боялись ви говорити проти Мойсея, проти слуги мого?

12:9 І запалав гнїв Господа проти них; і відійшов він.

12:10 І відступила хмара від соборного намету; Миряма ж несподівано зробилась прокаженною, біла мов снїг. І обернувсь Арон до Мирями, аж бачить вона прокажена.

12:11 І каже Арон до Мойсея: Ой лихо, добродїю мій! Не лїчи нам за гріх те, що по дурному вчинили ми, і за те, чим провинили.

12:12 Нехай вже не буде вона така, наче тая мертва дитина, що в неї тїло, як вийде з материної утроби, до половини зогнило!

12:13 І кликав Мойсей до Господа, говорючи: Ой, Боже, молю тебе, приверни їй здоровля!

12:14 І рече Господь Мойсейові: А коли б отець її та плюнув ій у вічі, хиба ж би вона не була осоромлена на сїм день? Нехай зачинять її на сїм день за табором, а потім можуть приняти її до себе.

12:15 І зачинено її за табором на сїм день, і не рушав люд в дорогу, аж як прилучено Миряму.

Мк 14:20–43

20 Він же, озвавшись, рече їм: Один з дванайцяти, що вмочає зо мною руку в миску.

21 Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.

22 Як же їли вони, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав і давав їм, і рече: Прийміть їжте: се єсть тїло моє.

23 І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, і пили з неї всї.

24 І рече їм: Се єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся.

25 Істино глаголю вам: Що більше не пити му від плоду винограднього, аж до дня того, коли його пити му новим у царстві Божому.

26 І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.

27 І рече їм Ісус: Що всї поблазнитесь мною ночи сієї, бо писано: Поражу пастиря і розсиплють ся вівцї.

28 Тільки ж по воскресенню моїм попереджу вас у Галилею.

29 Петр же рече Йому: Хоч і всї поблазнять ся, тільки не я.

30 І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Що сьогоднї, ночи сієї, перш нїж двічи півень запїє, тричі відречеш ся мене.

31 Він же ще більш говорив: Хоч би менї і вмерти з Тобою, не відречусь Тебе. Так само ж і всї казали.

32 І приходять на врочище Гетсиман; і рече ученикам своїм: Сидїть тут, поки молити мусь.

33 І бере Петра, та Якова, та Йоана з собою, і почав скорбіти та вдаватись у тугу;

34 і рече їм: Тяжко сумна душа моя аж до смерти. Підождїть тут і пильнуйте.

35 І, пройшовши трохи далїй, припав до землї, і молив ся, щоб, коли можна, мимо йшла від Него ся година.

36 І рече: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу сю; тільки ж не що я хочу, а що Ти.

37 І приходить і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Симоне, ти спиш? не міг ти однієї години попильнувати?

38 Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли у спокусу. Дух-то охочий, тїло ж немошне.

39 І знов пійшовши, молив ся, те ж саме слово промовляючи.

40 І вернувшись знайшов їх знов сплячих: були бо їх очі важкі; і не знали вони, що Йому відказати.

41 І приходить утретє, і рече їм: Спіть уже й спочивайте. Годї, пристигла година; ось виданий буде Син чоловічий у руки грішникам.

42 Вставайте, ходїмо: ось зрадник мій наближуєть ся.

43 І зараз, як ще Він промовляв, приходить Юда, один з дванайцяти, й з ним багато народу з мечами й киями, від архиєреїв, та письменників, та старших.

Прип 16:29–17:5

16:29 Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу;

16:30 Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, — ось готове ледарство.

16:31 Вінок величній — волоссє біле, коли знайдеся на праведній дорозї.

16:32 Довготерпеливий дужший від силача; себе гамувати — се більш, нїж місто звоювати.

16:33 У полу кидається жереб, та випад його від — Господа.

17:1 Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.

17:2 Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.

17:3 У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.

17:4 На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.

17:5 Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.